В науково-практичному журналі «Санація та банкрутство» №3-4, 2016 опубліковано статтю судді господарського суду Одеської області Лілії Грабован «Проблеми розгляду справ про банкрутство суб’єктів підприємницької діяльності за заявами органів Державної фіскальної служби. Участь органів Державної фіскальної служби у справах про банкрутство».
Проблеми розгляду справ про банкрутство суб’єктів підприємницької діяльності за заявами органів Державної фіскальної служби. Участь органів Державної фіскальної служби у справах про банкрутство
У 2014 р. господарським судом Одеської області за заявами Державної податкової служби порушено 20 справ про банкрутство, 13 заяв – повернуто без розгляду. У 2015р. - порушено провадження у 33 справах про банкрутство, 21 заяву повернуто без розгляду, відмовлено у порушенні провадження у 6 справах про банкрутство за заявами органів доходів і зборів.
Значний показник ухвал про повернення, відмову у прийнятті заяв та про відмову у порушенні провадження справ про банкрутство свідчить про наявність певних проблем при підготовці заяв органами доходів і зборів.
Крім того, існують теоретичні та практичні проблеми особливостей розгляду справ за заявами органів доходів і зборів про порушення провадження у справах про банкрутство суб’єктів підприємницької діяльності, які базуються на особливостях порядку виконання рішень адміністративних судів про стягнення боргу з платників податків на користь органів доходів і зборів.
Одне з основних завдань процедури банкрутства – це задоволення вимог кредиторів у випадках, коли вичерпані всі законні можливості отримати таке задоволення. Тому Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» надає право ініціювати кредитору справу про банкрутство за наявності певних обставин, а саме рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили та відповідну постанову органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора.
Як свідчить практика, існує проблема співвідношення вимог Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (ст. 10, 11, 15, 16) щодо наявності судового наказу на виконання рішення суду про стягнення податкового боргу та постанови державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження як обов’язкової передумови порушення справи про банкрутство та Податкового кодексу і Закону України «Про виконавче провадження» щодо виконання цих рішень контролюючими органами самостійно.
Також існує проблема виконання судових рішень про стягнення податкового боргу відповідно до норм ч.4 ст. 257, 258 КАС України, якими визначено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» та за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено видається виконавчий лист в світлі положень ст.95 Податкового кодексу України та листа Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013р. №1484/12/13-13.
Неузгодженість чинних норм законодавства, викладених у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо визначення терміна «безспірні вимоги», що є підставою для порушення справи про банкрутство, з положеннями Податкового кодексу України в частині виконання рішень судів про стягнення податкового боргу та останнього з нормами КАС України, тягне за собою різну практику застосування, що негативно впливає на права сторін у справах.
Вказані проблемні питання є досить актуальними на сьогоднішній день та потребують аналізу та обговорення з метою вирішення та формування єдиної практики.
Передусім - проблема співвідношення вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (статті 10, 11, 15, 16) щодо наявності виконавчого документа на виконання рішення суду про стягнення податкового боргу та постанови державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження як обов’язкової передумови порушення справи про банкрутство за заявою органів доходів і зборів та ПК України та Закону України «Про виконавче провадження» щодо виконання цих рішень контролюючими органами самостійно.
Потребує дослідження та врегулювання різна практика розгляду справ про банкрутство за заявами органів доходів і зборів з врахуванням наступних обставин. Органами доходів і зборів подаються до господарського суду Одеської області заяви про порушення провадження у справах про банкрутство з різними доказами та обґрунтуванням підстав для цього.
Вказана ситуація обумовлена наявністю правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 29 квітня 2015р. по справі №920/629/14 про те, що доказами на підтвердження безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора - органу доходів і зборів, є рішення суду про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили, інкасові доручення для примусового стягнення коштів у дохід бюджету у рахунок погашення податкового боргу та докази вжиття відповідних заходів до отримання відповідної заборгованості за процедурою, визначеною ПК України.
Відповідно до абз.3 п.8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»» від 28 березня 2013р. №01-06/606/2013 зі змінами та доповненнями, доказами безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора - органу доходів і зборів, враховуючи, що стягнення з рахунків боржника - юридичної особи коштів у рахунок погашення податкового боргу здійснюється відповідно до умов і порядку, визначених ПК України, а не Законом України «Про виконавче провадження», є рішення суду про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили, інкасові доручення для примусового стягнення коштів у дохід бюджету в рахунок погашення податкового боргу та докази вжиття відповідних заходів щодо отримання заборгованості за процедурою, передбаченою ПК України. При цьому зазначено, що строк невиконання боржником податкового зобов’язання починається з моменту прийняття банком платника (боржника) інкасового доручення, оскільки списання цих коштів здійснюється відповідно до умов і порядку, визначених ПК України, а не Законом України «Про виконавче провадження».
Як приклад можна навести такі справи:
1) справу №916/2672/15, яку порушено провадженням відносно банкрутство ТОВ „Р” за заявою ДПІ у Овідіопольському районі, оскільки загальна сума основного боргу, стягнутого за постановами Одеського окружного адміністративного суду 16 червня 2014р. по справі №815/2514/14 та від 19 грудня 2014р. по справі №815/6859/14 становить 2 492 274, 10 грн. При цьому кредитором надані виконавчі листи Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня .2014р. та від 19 грудня 2014р. та постанови Другого Київського ВДВС ОМУЮ ВП №45637619 від 28 листопада 2014р., ВП №46603144 від 20 лютого 2012р., якими відкрито виконавче провадження з виконання вказаних виконавчих листів Одеського окружного адміністративного суду.
Постановою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУ юстиції в Одеській області ВП №46603144 від 25 травня 2015р. виконавчий лист №815/6859/14 повернуто стягувачу у відповідності до п.2 ст.47 Закону України „Про виконавче провадження”, оскільки не виявлено майна боржника, на яке можливо звернути стягнення.
На підтвердження вжиття заходів до отримання заборгованості за процедурою, встановленої ПК України, заявником надано суду наступні докази: рішення начальника ДПІ у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області про опис майна в податкову заставу, акт опису майна, складений податковим керуючим, за яким було проведено опис майна боржника, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі та підтверджено відсутність на день складення акту майна, що може бути описано в податкову заставу.
При цьому заявником наданий витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, з якого вбачається, що відносно майна боржника згідно з актом опису внесено запис про податкову заставу на підставі статей 88, 89 ПК України та довідки реєстраційних органів про відсутність рухомого та нерухомого майна боржника, закриття всіх рахунків.
У зв’язку з викладеним, заходи щодо звернення стягнення на майно, стягнення грошових коштів шляхом виставлення інкасових доручень до банківської установи та стягнення з боржника дебіторської заборгованості не здійснювались;
2) ухвалою від 14 вересня 2015р. порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Ю» №916/3563/15 за заявою ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, якою додано до заяви постанови Одеського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2012р. по справі №1570/3420/2012, від 13. Березня 2013р. по справі №815/1153/13-а, виконавчі листи Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2012р., 6 червня 2013р постанови Другого Суворовського ВДВС ОМУЮ від 26 листопада 2012р. про відкриття виконавчого провадження з виконання вказаних виконавчих листів Одеського окружного адміністративного суду. Постановами Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 20 березня 2013р., від 24 жовтня 2013р. повернуто виконавчі листи Одеського окружного адміністративного суду, оскільки в ході проведення виконавчих дій встановленого майна, належного боржнику, на яке можливо звернути стягнення не виявлено, кошти на рахунках боржника відсутні.
В підтвердження вжиття заходів до отримання заборгованості за процедурою, встановленої ПК України, заявником надано суду такі докази: акти опису активів, на які поширюється право податкової застави платника податків, про що внесено запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, як свідчить витяги з нього; постанову Одеського окружного адміністративного суду у справі №2а/1570/2826/2011 від 8 серпня 2011р., якою задоволено адміністративний позов ДПІ у Суворовському районі та надано дозвіл на погашення податкового боргу за рахунок майна боржника, що перебуває у податковій заставі; рішення про погашення усієї суми податкового боргу в. о. начальника ДПІ у Суворовському районі м. Одеси відповідно до ст.95 ПК України та на підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду шляхом продажу майна платника податків, яке перебуває у заставі. В листі ДПІ у Суворовському районі м. Одеси №2759/10/24-0 від 1 лютого 2012р. повідомлено про довідку щодо розподілу коштів, які надійшли на балансовий рахунок «Інші кошти, тимчасово віднесені на доходи державного бюджету», згідно якої кошти в сумі 14 096, 20 грн. отримані від реалізації податкової застави згідно з договором на організацію проведення аукціону були перераховані у рахунок сплати податку на додану вартість.
Таким чином, всі передбачені главою 95 ПК України заходи щодо отримання заборгованості були вжиті, кошти від продажу всього виявленого майна боржника були направлені у державний бюджет. У зв’язку з тим, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення немає, дебіторської заборгованості немає, інших заходів щодо звернення стягнення на майно, стягнення грошових коштів шляхом виставлення інкасових доручень до банківської установи та стягнення за боржника дебіторської заборгованості не здійснювалось;
3) схожа ситуація склалась і у справі №916/3625/15 про банкрутство ТОВ «П» за заявою Білгород-Дністровської ДПІ, якою дотримано вимоги Закону щодо підстав порушення справи про банкрутство, наявне судове рішення, яке підтверджує заявлені вимоги, що набрало законної сили, та постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві, яка підтверджує факт відкриття виконавчого провадження. При цьому заявником дотримано порядку вжиття заходів щодо стягнення податкового боргу, передбачений положеннями ПК України, оскільки на виконання постанов суду до установ банку були направлені інкасові доручення; для встановлення майна, яке може стати предметом податкової застави направлялись запити до органів, що здійснюють реєстрацію та облік рухомого та нерухомого майна, однак у зв’язку з відсутністю майна податкова застава не вводилась, продаж майна боржника не проводився; за відсутності дебіторська заборгованість не стягувалась.
Таким чином, у вказаних справах органами доходів і зборів надані для підтвердження наявності безпірних вимог до боржника докази у порядку визначеному статями 1, 10, 11, 16, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Водночас у справах №916/1488/15-г за заявою Білгород-Дністровської ДПІ про банкрутство ПП «А», №916/2004/15 за заявою ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області про банкрутство ТОВ „П”, №916/2583/15 за заявою ДПІ у Малиновському районі ГУ ДФС в Одеській області про банкрутство ДП «С», №916/3550/15 про банкрутство ПП «А» за заявою ДПІ у Київському районі, на підтвердження наявності безспірних вимог до боржника кредиторами надані постанови Одеського окружного адміністративного суду та інкасові доручення повернуті банком без виконання, без доказів вжиття заходів до отримання заборгованості в установленому ПК України порядку, у зв’язку з чим вказані заяви повертались судом, або було відмовлено у порушення провадження у справах про банкрутство з тим мотивуванням, що приписи ч.3 ст.10, ч.2 ст.11, Закону не передбачають винятків для податкових органів у тому числі щодо можливості порушення провадження у справі без підтвердження факту наявності безспірних вимог до боржника, які мають бути підтверджені лише судовим рішенням, наказом на його виконання та постановою державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження.
Вказані ухвали суду скасовані постановами Одеського апеляційного господарського суду №916/1488/15-г від 26 травня 2015р., №916/2004/15 від 24 червня 2015р., №916/2583/15 від 28 липня 2015р., №916/3550/15 від 3 листопада 2015р. Судом апеляційної інстанції зазначено, що входячи з аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» та ПК України, примусове виконання рішення суду про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу платника податків - юридичної особи за законом покладено виключно на контролюючі органи (органи доходів і зборів) за визначеною ПК України процедурою, без залучення до неї органів державної виконавчої служби.
Відповідно до ст.95 ПК України, ч.3 ст.10, ч.7 ст.11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», доказами в підтвердження безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора - органу доходів і зборів, є рішення суду про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили, інкасові доручення для примусового стягнення коштів в дохід бюджету у рахунок погашення податкового боргу та докази вжиття відповідних заходів до отримання відповідної заборгованості за процедурою, визначеною ПК України. А отже, постанова органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження у такому випадку до заяви органу доходів і зборів про порушення провадження у справі про банкрутство не додається, оскільки списання коштів з рахунків боржника здійснюється відповідно до умов і порядку, визначених ПК України, а не Законом України «Про виконавче провадження». Зазначена правової позиція зазначена у постанові Верховного суду України від 29 квітня 2015р. по справі №920/629/14.
Перебіг трьохмісячного строку, визначеного ч.3 ст.10 Закону починається з моменту прийняття банком платника (боржника) інкасового доручення для примусового стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, оформленого стягувачем (контролюючим органом) на підставі рішення суду, що набрало законної сили.
Суд апеляційної інстанції вказує, що висновок зроблено судом без врахування спеціальних норм матеріального та процесуального права, котрі визначають порядок примусового виконання судового рішення про стягнення податкового боргу, і які підлягали застосуванню при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для прийняття до розгляду заяви податкового органу про порушення справи про банкрутство.
У зв’язку з викладеними позиціями, слід зазначити, що предметом дослідження господарського суду при вирішенні питання про порушення чи відмову у порушенні провадження у справі про банкрутство є тільки наявність безспірних грошових вимог кредитора до боржника, що підтверджується у чітко передбачений Законом спосіб. Тому довільне трактування норми Закону та вказівка на необхідність аналізу судом наявності чи відсутності підстав для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення податкового боргу в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», виходить за межі повноважень суду, який розглядає справу про банкрутство. На нашу думку, посилання на необхідність врахування норм матеріального права, а саме норм статей 41, 95 ПК України та Закону України «Про виконавче провадження», які жодним чином не стосуються предмета доказування у справах про банкрутство - наявності безспірних вимог суперечать вимогам Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який є обов’язковим та пріоритетним у застосуванні при розгляді справ про банкрутство. При цьому проблемним видається дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно ч.2 ст.10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.
За положеннями ст.1 цього Закону кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів, інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника. Боржник відповідно до абз.3 ч.1 ст.1 цього Закону – юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності або фізична особа за зобов’язаннями, які виникли у фізичної особи у зв’язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов’язання після настання строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом.
Частиною 3 ст.10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.
Частиною 2 ст.11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зобов’язує кредитора додати до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили та відповідну постанову органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора. Частиною 7 ст.11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що до заяви кредитора – органу доходів і зборів чи інших органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, додаються докази вжиття заходів до отримання відповідної заборгованості у встановленому законодавством порядку.
Умови, порядок та наслідки оголошення суб’єктів господарювання банкрутом встановлюється ГК України, як зазначено у його ч.4 ст.205.
Згідно з ч.1 ст.210 ГК України кредиторами неплатоспроможних боржників є юридичні або фізичні особи, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника.
Враховуючи вимоги ч.1 ст.16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суд здійснює перевірку обґрунтованості вимог заявника, а також з’ясування наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство
Відповідно до абз.1 ч.3 ст.16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» якщо справа порушується за заявою кредитора, господарський суд перевіряє обґрунтованість його вимог, їх безспірність, вжиття заходів щодо примусового стягнення за цими вимогами в порядку виконавчого провадження.
Таким чином, аналіз положень статей 1, 10, 11, 16 Закону свідчить про обов’язок будь-якого кредитора, у тому числі органу доходів і зборів додати до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили та відповідну постанову органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора та можливість порушення провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора тільки за наявності цих підстав. Для органу доходів і зборів встановлена додаткова вимога щодо надання доказів вжиття заходів до отримання відповідної заборгованості у встановленому законодавством порядку. Вказане обумовлене тим, що законодавство надає цим органам широке коло повноважень для цього, а слід виставлення інкасових доручень для примусового стягнення коштів до установи банку не єдиний захід, визначений ПК України.
Враховуючи викладене, неузгодженість чинних норм законодавства, викладених у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо визначення терміну «безспірні вимоги», що є підставою для порушення справи про банкрутство, з положеннями Податкового кодексу України в частині виконання рішень судів про стягнення податкового боргу та останнього з нормами КАС України, спричиняє ситуацію, коли без внесення змін до законодавства про банкрутство застосування цих положень не можливе, оскільки господарський суд не наділений повноваженнями виправляти вказані неузгодженості та прогалини.
При цьому слід зазначити, що порушення справи про банкрутство завжди призводить до певних процесуальних та інших наслідків для боржника, для всіх його кредиторів та інших зацікавлених осіб, тому безпідставне порушення такого провадження може призвести до негативних наслідків для цих осіб у вигляді збитків, тощо, отже є неприпустимим.
Саме тому Закон встановлює чіткі вимоги до заяви кредитора про порушення провадження у справі про банкрутство, та перелік документів, які до неї додаються.
Кредитором у справі про банкрутство може бути і орган доходів і зборів (ст.1 Закону), однак Закон не передбачає особливостей розгляду заяв цих органів та формування доказової бази для порушення справи про банкрутство.
При розгляді заяв органів податкової служби про порушення справ про банкрутство необхідно також здійснювати дослідження доказів вжиття заходів до отримання заборгованості у встановленому законодавством порядку (ч.7 ст.11 Закону).
ПК України передбачені такі заходи. Передача майна платника податків, який має податковий борг у податкову заставу здійснюється у порядку встановленому статтями 88, 89 ПК України, про що складається рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг; оформлення акту опису майна, на яке поширюється право податкової застави. Способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків є адміністративний арешт, який застосовується у порядку ст.94 ПК України. Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95-99 ПК України. Пунктом 95.1 ст.95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Згідно п.95.3 ст.95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу.
Відповідно до п.95.4 ст.95 ПК України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.
Згідно з п.95.22. ст.95 ПК України контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків.
Як свідчить практика, органи податкової служби не завжди додають до заяви докази вжиття всіх заходів щодо отримання заборгованості за процедурою, передбаченою ПК України, а саме: докази щодо оформлення податкової застави (рішення керівника контролюючого органу про опис майна у податкову заставу; акт опису майна, внесення запису про податкову заставу майна до витягу); докази щодо здійснення заходів щодо продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі; застосування адміністративного арешту майна боржника, або докази відсутності майна, яке можливо передати у податкову заставу; докази звернення до суду з позовом про стягнення з боржника сум дебіторської заборгованості у рахунок погашення податкового боргу. Надаються витяги з державного реєстру про відсутність тільки нерухомого майна боржника, тоді як відповідно до п.87.2 ст.87 ПК джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами. Відомості про вжиття заходів щодо пошуку такого майна, чи його відсутність не надаються.
Вказані обставини досліджуються судом та з врахуванням вказівки у ч.7 ст.11 Закону на необхідність подання кредитором цих відомостей, у випадку їх відсутності, суд повинен застосувати наслідки у вигляді повернення вказаних заяв (ч.1 ст. 15 Закону) або відмові у порушенні справи про банкрутство (ч.7 ст.16 Закону).
З огляду на наведене створюється ситуація, яка може сприяти маніпулюванню органами державної податкової служби доказами, внаслідок подання заяв про порушення справ про банкрутство без доказів, визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з посиланням на висновок Постанови Верховного Суду України від 29 квітня 201р.5 по справі №920/629/14 та абз.3 п.8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №01-06/606/2013 від 28 березня 2013р. зі змінами та доповненнями та порушенню прав боржників – суб’єктів підприємницької діяльності внаслідок неправомірного порушення справ про банкрутство, без вжиття всіх заходів, передбачених законом, які повинні передувати поданню такої заяви, недотримання принципу рівності сторін перед законом і судом.
Враховуючи викладене, потребує законодавчого вирішення проблема співвідношення вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (статті 10, 11, 15, 16), щодо наявності судового наказу на виконання рішення суду про стягнення податкового боргу та постанови державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження як обов’язкової передумови порушення справи про банкрутство та ПК України та Закону України «Про виконавче провадження» щодо виконання цих рішень контролюючими органами самостійно, обговорення практики застосування вказаних норм законодавства та формування єдиної практики.
_03_03.png)
