В науковому віснику Херсонського державного університету (серія юридичні новини) випуск 5/2016 опубліковано статтю судді господарського суду Одеської області Лілії Грабован «Поняття та види вимог кредиторів за законодавством України».
ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ВИМОГ КРЕДИТОРІВ
ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ПРО БАНКРУТСТВО
У статті проаналізовані особливості вимог кредиторів за Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та сформульовано їх визначення. Наведено та охарактеризовано різні види вимог кредиторів, визначено порядок та строки їх задоволення в процедурі банкрутства.
Ключові слова: банкрутство, вимоги кредиторів, кредитор, боржник, види вимог кредиторів, грошова вимога, грошове зобов'язання.
В статье проанализированы особенности требований кредиторов по Закону Украины «О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом» и сформулировано их определение. Указаны и охарактеризованы различные виды требований кредиторов, определен порядок и сроки их удовлетворения в процедуре банкротства.
Ключевые слова: банкротство, требования кредиторов, кредитор, должник, виды требований кредиторов, денежное требование, денежное обязательство.
Grabovan L.I. DEFINITION AND TYPES OF CREDITOR CLAIMS UNDER THE BANKRUPTCY OF UKRAINE
The features of creditors'claims under the law of Ukraine «On Restoring Debtor's Solvency or Recognizing it Bankrupt» analyzed in the article and their definition is stated. Different kinds of creditors' claims are offered and described, a way of their satisfaction in bankruptcy procedure is determined.
Key words: bankruptcy, creditors' claims, creditor, debtor, kinds of creditors'claims, money claim, money obligation.
Постановка проблеми. Захист прав та інтересів кредиторів є однією з найважливіших задач державно-правового регулювання економічних відносин та умовою забезпечення інвестиційної привабливості країни, позаяк необхідним елементом будь-якої інвестиційної мотивації є можливість примусу боржників до виконання зобов'язань та повернення запозичень й інших боргів, у тому числі в процедурі банкрутства.
Аналіз заходів погашення вимог кредиторів, захисту їх майнових інтересів у судових процедурах банкрутства за чинним законодавством та практика його застосування свідчать про низький рівень їх забезпечення. Зокрема, в щорічному рейтингу легкості ведення бізнесу від Світового банку „Doing Business-2016” Україна посідає лише 83 місце, при цьому процедура вирішення неплатоспроможності є найгіршою його складовою - 141 місце зі 160. В Україні в середньому лише 8% коштів повертається кредиторам проти 90% у Фінляндії, що ускладнено великими вартістю та тривалістю процесу вирішення неплатоспроможності в Україні [1].
Недосконалість механізму задоволення вимог кредиторів слід пов'язувати і з відсутністю комплексних наукових досліджень поняття, правової природи, особливостей вимог кредиторів, у той час як науковцями підкреслюється „важливе доктринальне і прикладне значення розробки понятійного апарату про неспроможність”. Так, „брак в опрацюванні спеціальних термінів автономного нормативного комплексу не лише ставить знак запитання щодо парадигматичного статусу цього комплексу в доктрині права, перешкоджає його адекватному розумінню в науковому співтоваристві та закріпленню в джерелах права, але й істотно шкодить процесу застосування” [2, с. 222].
Стан розробленості проблеми. Теоретичним та практичним питанням банкрутства присвячені численні праці вчених і юристів, серед яких: Р.Г. Афанасьєв, О.М. Бірюков, І.О. Вечірко, В.В. Джунь, O.A. Латинін, Б.М. Поляков, П.Д. Пригуза, M.B. Телюкіна, Г.Ф. Шершеневич та інші. Разом із тим комплексних наукових досліджень стосовно кредиторських вимог, їх змісту та порядку погашення під час банкрутства в Україні наразі немає, а визначення цього поняття та видів вимог кредиторів відсутнє навіть у присвячених проблемам задоволення вимог кредиторів наукових роботах (наприклад, дисертаційному дослідженні О. Валуйського [3]).
Метою статті є визначення поняття, правової природи та видів вимоги кредиторів відповідно до положень чинного законодавства України про банкрутство.
Виклад основного матеріалу. Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі - Закон про банкрутство) не надає, визначення поняттю „вимоги кредиторів”. Його сьогоднішня редакція, як і редакція 1999 р., поряд із „вимогами кредиторів” використовує поняття „грошова вимога”, не надаючи визначення жодному з них. Згідно з абз. 2 ч. З ст. 10 Закону безспірні вимоги кредиторів - це не що інше, як грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів із рахунків боржника [4], а ст. 23 встановлює строк на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження в справі про банкрутство. Підтверджує грошовий характер вимог кредиторів і аналіз положень ст. 45 Закону, який встановлює черговість їх задоволення.
Тобто законодавець у Законі про банкрутство ототожнює „вимоги кредиторів” із „грошовими вимогами”, що є справедливим для визначення форми вимог конкурсних кредиторів, які використовуються в якості підстави для відкриття провадження в справі про банкрутство, й тих, що в подальшому включаються до реєстру вимог кредиторів на стадії розпорядження майном чи ліквідації боржника. Саме ці вимоги стають об'єктом правового регулювання в рамках процедури банкрутства. Змінюється їхній склад, порядок обрахування та умови задоволення на різних стадіях провадження, проте зберігається єдина спрямованість на їх виявлення, упорядкування та погашення.
Поняття вимоги згадується в ст. 530 ЦК України, коли йдеться про пред'явлення вимоги до боржника про виконання обов'язку, якщо строк (термін) його виконання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Таке звернення до боржника здійснюється в спрощеному порядку, оскільки факт пред'явлення вимоги вважається більшою мірою регулятивним заходом, аніж охоронним (юрисдикційним), як, наприклад, пред'явлення претензії [5]. Проте пред'явлення вимоги в рамках банкрутства відрізняється ускладненим процедурним порядком (Закон вимагає подання заяви встановленої форми з додатками-доказами у визначений строк) та негативними наслідками його недотримання (пропуск строку або взагалі незаявлення вимог створює ризик визнання вимог погашеними без їх реального задоволення). У цьому аспекті пред'явлення вимог у рамках банкрутства набуває більш охоронного значення, аніж звичайного регулятивного.
Тому за змістом Закону про банкрутство під вимогами кредиторів слід розуміти не фактичну дію-звернення до кредитора, а дію-реалізацію права вимоги, безпосереднє пред'явлення вимоги боржнику та її задоволення. У свою чергу, ані в законодавстві, ані в науковій літературі стосовно сутності права вимоги немає визначеності. М. Венецька, наприклад, розглядає право вимоги в декількох аспектах: 1) як один із видів майнових прав, об'єкт цивільних прав; 2) суб'єктивне майнове право особи, яке виникає із зобов'язальних правовідносин і пов'язане з майновими вимогами, що виникають між учасниками цивільного обігу з приводу матеріальних благ, розподілу майна та обміну товарами, послугами, виконаними роботами, грошима тощо; 3) зобов'язальне право кредитора вимагати певної дії від боржника [6, с. 634]. Перші два визначення, безумовно, окреслюють право вимоги як майнове право, третє ж слід визнати загальним для права вимоги, яке виникає в рамках зобов'язальних правовідносин, оскільки ці дії можуть мати і немайновий характер. Проте цілком очевидно, що в рамках процедури банкрутства мова може вестися виключно про майнові права вимоги, адже йдеться про встановлення платіжної спроможності боржника, а не виконання будь-яких вимог, що можуть не мати майнового змісту.
У грошових вимогах кредитора до боржника у випадку банкрутства проявляється двоїста природа, притаманна будь-якому праву вимоги: з одного боку, це суб'єктивне право кредитора, яке виникає в зобов'язанні між кредитором і боржником (так зване „внутрішнє право”) у межах основного зобов'язання. З іншого, це право, яке виступає предметом вторинного зобов'язання (щодо переходу права вимоги від первісного до нового кредитора), що, у свою чергу, супроводжується заміною сторін у зобов'язанні [7, с. 189]. Слід підкреслити, що оборотоздатність грошових вимог кредиторів стосовно боржника-банкрута давно підтверджена - укладання договорів стосовно них набуває поширення, а судовою практикою сформовані деякі висновки щодо розв'язання спорів, які виникають у зв'язку з выступлениям таких прав (див., наприклад, постанову ВСУ від 10.02.2016 р. № 3-4гс16 [8]).
Б.М. Поляков зазначає, що грошова вимога і грошове зобов'язання - це ідентичні поняття [9, с. 148]. Проте із таким твердженням, яке змішує різнопорядкові правові категорії, не можна погодитись: грошове зобов'язання, як і будь-яке зобов'язання, являє собою правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦКУ), в той час як грошова вимога складає один зі структурних елементів такого правовідношення - його зміст. Тобто грошова вимога виникає на підставі і в рамках грошового зобов'язання, а не підмінює собою саме зобов'язання.
У свою чергу, аналіз визначень грошового зобов'язання, наведених у ст. 1 Закону про банкрутство та в науковій літературі (наприклад, роботі О.П. Подцерковного [10, с. 84]), та їх особливостей свідчить про те, що в рамках банкрутства грошове зобов'язання є більш вузьким поняттям у порівнянні зі звичайним грошовим зобов'язанням. Це обумовлено особливим складом учасників такого зобов'язання та їх регламентованим правовим статусом у рамках конкурсного процесу; особливими нормативними підставами виникнення зобов'язань та юридичними фактами, необхідними для реалізації права вимоги до боржника; порядком виконання, зумовленим задоволенням грошових вимог за правилами судових процедур банкрутства та в певній черговості, визначеними способами погашення, особливостями господарської відповідальності за порушення грошового зобов'язання тощо.
Недопустимим є ототожнення грошових вимог і грошових зобов'язань із тієї причини, що грошова вимога первісно може виникнути не з власне грошового зобов'язання, оскільки поряд із грошовими в боржника можуть бути негрошові зобов'язання з кредиторами. Безпосереднє задоволення вимог у такій формі виведено за рамки Закону про банкрутство, але це не означає їх абсолютної невиконуваності. Так, якщо предмет зобов'язання полягав у передачі товару, виконанні робіт або наданні послуг, то у зв'язку з його невиконанням дане зобов'язання може трансформуватися в грошовий борг (наприклад, за умови отримання постачальником попередньої оплати), або кредитор має право притягнути боржника до відповідальності у формі відшкодування збитків (наприклад, у випадку прострочки поставки речі), якщо інше не передбачено законом або договором. В останньому випадку регулятивне зобов'язання трансформується в охоронне зобов'язання. Поділ боргових грошових зобов'язань на зобов'язання, в яких обов'язок по сплаті грошей існує спочатку, і такі, в яких вона є вторинною, можна зустріти в науковій літературі. Уданому випадку маються на увазі основний фінансовий борг і грошовий борг, що виник у результаті трансформації негрошового зобов'язання [11].
Юридична можливість такої трансформації закріплена в абз. 4 ч. 2 ст. 23 Закону про банкрутство, згідно з яким майнові вимоги кредиторів до боржника мають бути виражені в грошових одиницях, та абз. 5 ч. 1 ст. 1, яким до грошових зобов'язань віднесені також зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, та які мають бути виражені в грошових одиницях. Таким чином, отримуємо грошову вимогу, яка може бути заявлена в рамках провадження в справі про банкрутство, однак первісне (вихідне) виникнення якої пов'язане з майновим, а не власне грошовим зобов'язанням.
Підтвердження цієї позиції можна віднайти і в матеріалах судової практики. Так, кредитори, вимоги яких випливають з інших, крім грошових, цивільних зобов'язань, можуть подавати ці заяви лише у випадках, коли їх вимоги визначені в грошовому зобов'язанні на підставі отриманих кредиторами виконавчих документів чи внаслідок зміни способу виконання за цими документами на підставі Закону України „Про виконавче провадження”, а також ст. 121 ГПК чи ст. 373 Цивільного процесуального кодексу України [12, п. 15]. Втім, ці положення одночасно обмежують можливості трансформації негрошових вимог певними умовами: видається, що вже має бути винесене судове рішення із цього питання, виданий виконавчий документ або навіть здійснена заміна способу виконання. Підхід, за якого не забезпечується чітке та повне формування обсягу пасивів боржника (в грошовій та негрошовій формі), на нашу думку, не відповідає сутності відносин неспроможності, адже існування таких вимог впливає на загальний обсяг заборгованості та може значно зменшити розмір активів, на які розраховують під час застосування відновлювальних процедур. Тому Законом про банкрутство мають бути встановлені строки та умови трансформації негрошових зобов'язань.
Підсумовуючи викладене, приходимо до висновку, що під вимогою кредитора в процедурі банкрутства слід розуміти заявлений кредитором та підтверджений господарським судом у передбаченому законом порядку правоутворювальний та формалізований акт правореалізації, спрямований уповноваженою особою до зобов'язаної особи - суб'єкта господарювання, змістом якого є належне виконання грошових зобов'язань, що виникли із цивільних, господарських, податкових, трудових та інших відносин.
При цьому в рамках судового провадження в справі про банкрутство за українським законодавством можуть бути заявлені та задоволені виключно грошові вимоги кредиторів (вузький підхід). Поза судовим процесом (але одночасно з ним) у загальному порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, здійснюється задоволення інших майнових вимог негрошового характеру, строк виконання яких настав, строк виконання яких визначений зверненням кредитора, або у зв'язку з необхідністю дострокового виконання зобов'язань через визнання боржника банкрутом та його ліквідацією (широкий підхід)
Грошова форма обрахування всіх кредиторських вимог у рамках банкрутства законодавцем обрана невипадково. Оскільки на кожному етапі провадження здійснюється оцінка ступеня розбалансованості між основними складовими діяльності боржника - обсягами дебіторської та кредиторської заборгованості - лише гроші завдяки своїм економічним властивостям здатні в абсолютних величинах виразити загальний обсяг зобов'язань боржника і його реальний майновий стан. Визначаючи вартість різних за фізичною природою речей, у тому числі нефінансових активів боржника, вони орієнтують суд, арбітражного керуючого та комітет кредиторів щодо доцільності запровадження окремих судових процедур банкрутства і здатні визначити всю подальшу долю боржника.
Грошове визначення необхідного обсягу заборгованості передбачене в якості підстави для відкриття провадження в справі про банкрутство в рамках концепції практичної (касової) неплатоспроможності. А на етапі виконання зобов'язань застосування грошової форми розрахунку забезпечує можливість пропорційного задоволення вимог кредиторів у разі недостатності майна, погашення вимоги заставного кредитора у випадку відсутності/знищення об'єкта застави, виконання зобов'язання з передачі відсутньої індивідуально визначеної речі тощо.
Із моменту відкриття провадження в справі про банкрутство значно активізуються дії кредиторів щодо заявлення ними своїх вимог до боржника та встановлення/уточнення їх розміру. Як пояснює В. Джунь, збіг кредиторів як необхідна підстава для порушення провадження зі справ про банкрутство в конкурсному процесі перетворюється в конкурс вимог. У зв'язку із цим сугубо прикладного значення набуває проблема класифікації вимог, оскільки порядок та пріоритетність їх задоволення в конкурсному провадженні залежить від визначеної категоріалізації цих вимог [2, с. 291]. Звернемось до виділення та аналізу конкретних класифікацій.
Одразу відзначимо, що значно більшого поширення на сторінках наукових робіт здобули класифікації видів кредиторів (див., наприклад, праці Б.М. Полякова [13, с. 194, 231, 233, 240] та O.A. Латиніна [14]), аніж їх вимог, що, на наш погляд, є неточним, оскільки в якості критерію для класифікації, як правило, обрано саме характер (правову природу чи іншу специфічну рису) кредиторської вимоги. Такий поділ значно применшує рушійну роль вимог кредиторів у всій процедурі неспроможності, зміщуючи акцент на дослідження статусу кредитора, особливості якого обумовлені характеристиками належної йому вимоги.
У законі про банкрутство легальне визначення отримали лише категорії безспірних та погашених вимог кредиторів. Згідно з положеннями абз. 11 ч. 1 ст. 1 Закону в рамках погашених вимог слід розрізняти (а) задоволені вимоги кредиторів (вимоги, які отримали належне виконання), (б) припинені вимоги кредиторів (не виконані належним чином, але припинені в спосіб, передбачений ЦК та ГК України), (в) вимоги, які вважаються погашеними. У свою чергу, аналіз положень Закону до останніх дає підстави віднести: 1) вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі (у випадку недостатності коштів для їх погашення в шосту чергу в ліквідаційній процедурі) (абз. 9 ч. 1 ст. 38); 2) усі вимоги, не задоволені за недостатністю майна (ч. 5 ст. 45); 3) вимоги кредиторів, за якими зроблено розрахунки згідно з умовами мирової угоди (в разі недійсності мирової угоди або її розірвання - ч. 4 ст. 82); 4) вимоги, відхилені господарським судом (ч. 4 ст. 83).
Установлені законодавчі приписи створюють підстави для наступного угрупування вимог кредиторів відповідно до факту і строку їх заявлення: а) вимоги, заявлені у встановлений термін (строк); б) вимоги, заявлені після закінчення встановленого терміну (строку); в) незаявлені вимоги.
Інші види вимог кредиторів законодавець не виділяє, проте їх виокремлення є можливим і доцільним. Наприклад, за моментом виникнення вимог у кредитора до боржника відносно рішення господарського суду про порушення провадження в справі про банкрутство всі вимоги кредиторів можна поділити на конкурсні вимоги та поточні вимоги, відповідно визнавши конкурсними не забезпечені заставою майна боржника вимоги кредитора, які виникли до порушення провадження в справі, а якщо після - поточними. Практичну цінність такого поділу важко переоцінити - він впливає на обсяг повноважень кредиторів щодо участі в зборах кредиторів, контролю за діяльністю арбітражного керуючого та управління конкурсною масою. Але перш ніж зазначити ступінь такого впливу, необхідно визначитись з іншою класифікацією.
Усі вимоги, що заявляються в рамках банкрутства в залежності від наявності забезпечення слід поділяти на забезпечені вимоги та незабезпечені вимоги кредиторів. Групування вимог кредиторів за цією ознакою є необхідною передумовою для оцінки можливостей їх погашення та ступеня виконання перед певними кредиторами.
У свою чергу, виділені за останніми двома класифікаціями групи кредиторських вимог використовуються для встановлення можливості участі в прийнятті рішень зборами кредиторів/комітетом кредиторів. Закон учасниками зборів кредиторів боржника з правом вирішального голосу визнає виключно конкурсних кредиторів (абз. 2 ч. 1 ст. 26); кредиторам, вимоги яких увійшли до реєстру вимог кредиторів, окремо (в першу чергу, забезпеченим кредиторам - ч. 8 ст. 23) надано право брати участь у зборах кредиторів боржника та комітету кредиторів із правом дорадчого голосу (абз. 3 ч. 1 ст. 26 та абз. 12 ч. 8 ст. 26 відповідно). Крім того, законом встановлена необхідність отримання від забезпечених кредиторів погодження під час прийняття важливих рішень щодо долі боржника (наприклад, ч. 1 ст. 30). Поточні кредитори участі в зборах кредиторів не беруть. Узагальнюючи викладене, за можливістю участі в прийнятті рішень зборами кредиторів та комітетом кредиторів усі кредиторські вимоги можна поділити на голосуючі та неголосуючі вимоги.
Як бачимо, визначальне значення в банкрутстві набувають саме конкурсні вимоги кредиторів, склад та обсяг яких у разі визнання боржником або господарським судом відображається в реєстрі вимог кредиторів. Окремо в цьому реєстрі обліковуються вимоги, які забезпечені заставою майна боржника, вимоги щодо виплати заробітної плати тощо (абз. 2-3 ч. 8 ст. 23). Поточні кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника тільки після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (абз. 4 ч. 8 ст. 23). З огляду на це вимоги кредиторів слід поділяти на вимоги, включені в реєстр; вимоги, що відображаються в реєстрі окремо; вимоги, не включені до реєстру.
Одним з основних правил конкурсного процесу є черговість задоволення вимог кредиторів, закріплена в ст. 45 Закону. У рамках встановлених черг можна виокремити: 1) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші грошові компенсації працівникам банкрута; 2) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство та роботою ліквідаційної комісії, в тому числі щодо виплати грошової винагороди арбітражному керуючому; 3) вимоги із зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, 4) вимоги із зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування; 5) вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); 6) вимоги інших кредиторів, не забезпечені заставою, в частині сплати основного боргу та відсотків; 7) вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства; 8) вимоги кредиторів щодо відшкодування збитків, стягненню неустойок (штрафів, пені) та інших фінансових санкцій; 9) вимоги кредиторів, заявлені після встановленого строку або не заявлені взагалі та ін.
Поза цими шістьма чергами залишаються вимоги забезпечених кредиторів та вимоги, на які не розповсюджується дія мораторію. Щодо кредиторів, на вимоги яких не поширюється дія мораторію, науковцями використовується термін «привілейований», оскільки їхні вимоги погашаються в ході всієї процедури банкрутства. Це вимоги щодо виплати заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; аліментів тощо. Тому всі вимоги кредиторів, які заявлені в процедурі банкрутства та очікують погашення, можна поділити на привілейовані та прості вимоги.
Перекликається із цією класифікацією запропонований В. Джунєм поділ вимог на вимоги з преференційним порядком задоволення, вимоги із загальним порядком задоволення та вимоги, задоволення яких виключається в межах конкурсного процесу. Така категоріалізація вимог базується на їх співвідносній аксіологічній оцінці законодавцем, за якою в разі браку активів боржника в першу чергу мають задовольнятись найбільш цінні з точки зору соціуму вимоги [2, с. 292].
З-поміж перелічених у Законі про банкрутство грошових вимог за правовою природою слід відрізняти вимоги кредиторів стосовно стягнення основного боргу та вимоги щодо відшкодування збитків, стягнення неустойки (штрафу, пені) та інших фінансових санкцій. З огляду на положення ст. 19 Закону, які звільняють від дії мораторію окремі категорії вимог і, відповідно, на такі вимоги не забороняється нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування інших фінансових санкції, вважаємо можливим виокремлення і такого виду вимог кредиторів, як відсотки (або інші фінансові санкції), нараховані на суму вимог у ході мораторію в процедурі банкрутства. У свою чергу, за економічною природою зобов'язань усі кредиторські вимоги можна розділити на вимоги щодо виконання соціальних зобов'язань, виплати обов'язкових платежів та власне грошових зобов'язань.
Висновки. Сполучення вказаних вище особливостей правового регулювання вимог кредиторів, що виникають із грошових зобов'язань у рамках банкрутства, дають підстави для визначення інституту погашення грошових вимог кредиторів як основної юридичної процедури, мети законодавства про банкрутство, критерію успішності конкурсного процесу, майнового інтересу інвестора та загалом сприятливого режиму ведення бізнесу в країні. Відповідно, різна правова та економічна природа кредиторських вимог вливає на порядок, строки та черговість їх задоволення, можливість їх погашення протягом усієї процедури банкрутства.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Рябуха О. Легше, швидше, справедливіше: банкрутство по-новому як шлях до поліпшення інвестклімату в Україні / О. Рябуха [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://voxukraine.org/2016/03/23/polegshennya-procedury-bankrutstva-ua/.
2. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні / В.В. Джунь. – Вид. 2-ге, випр. і доп. – К. : Юридическая практика, 2006. – 384.
3. Валуйский А.В. Проблемы удовлетворения требований кредиторов по законодательству о несостоятельности (банкротстве) России и зарубежных стран : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / А.В. Валуйский ; Сарат. гос. акад. права. – Саратов, 2002. – 32 с.
4. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.1992 р. № 2343- XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 31. – Ст. 440.
5. Вимога і претензія / Юридичний сайт «ЮстФонтес» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://justfontes.at.ua/publ/juridichna_analitika/vimoga_pretenzija_vimoga_i_ pretenzija/1-1-0-7.
6. Венецька М.В. Право вимоги / М.В. Венецька // Енциклопедія цивільного права України / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; відп. ред. Я.М. Шевченко. – К. : Ін Юре, 2009. – 696 с.
7. Гладьо Ю.О. Право вимоги як особливий різновид майна / Ю.О. Гладьо // Часопис Київського університету права. – 2010. – № 4. – С. 186–190.
9. Поляков Б.М. Право неспроможності (банкрутства) в Україні / Б.М. Поляков. – К. : Ін Юре, 2011. – 560 с.
10. Подцерковный О.П. Денежные обязательства и расчетные правоотношения в Украине / О.П. Подцерковный. – О. : Студия «Негоциант», 2005. – 307 c.
12. Про судову практику в справах про банкрутство : Постанова Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 15 // Вісник Верховного суду України. – 2010. – № 2. – Стор. 3.
13. Поляков Б.М. Правовые проблемы регулирования несостоятельности (банкротства) : дис. …докт. юрид. наук : 12.00.04 / Б.М. Поляков ; Ин-т экон.-прав. иссл-й НАН Украины. – Донецк, 2003. – 436 с.
14. Латинін О.А. Правове регулювання захисту прав кредиторів у справі про неспроможність (банкрутство) [Текст] : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04 / О.А. Латинін ; Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». – Х., 2012. – 190 с.
_03_03.png)
