Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Відповідно до ст.115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно зі ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Відповідно до п.7.1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.
Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Пунктом 7.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що за відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в натурі, засвідченої державним виконавцем (наприклад, його постановою про повернення виконавчого документа з підстави відсутності майна), господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про стягнення вартості цього майна.
Підставою для задоволення заяв про зміну способу та порядку виконання рішення було встановлення судом факту неможливості виконання рішення суду у визначений у рішенні спосіб (допускалося видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості).
Так, відповідно до п.7.2 Постанови пленуму №9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленим.
Наприклад, на стадії виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки заявник (позивач по справі) звернувся з заявою про зміну способу виконання рішення по справі №916/980/14, відповідно до якої заявник просить визначити спосіб реалізації предмету іпотеки – шляхом реалізації його у встановленому порядку під час проведення виконавчих дій, визначивши його початкову ціну на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Заяву обґрунтовано тим, що старший державний виконавець листом повідомив про складності виконання рішення господарського суду Одеської області у спосіб визначений судом, а саме: шляхом проведення реалізації на прилюдних торгів, оскільки, відповідно до Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014р. №656, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.04.2014р. за №427/25204 в рамках примусового виконання судових рішень майно реалізується шляхом проведення електронних торгів.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.07.2015р. змінено спосіб виконання рішення. Суд дійшов до висновку, про необхідність змінити спосіб виконання рішення шляхом реалізації його у встановленому порядку під час проведення виконавчих дій, визначивши його початкову ціну на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, оскільки, відповідно до Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, позивач не в змозі виконати рішення господарського суду Одеської області.
За відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в натурі, господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про стягнення вартості цього майна, виходячи з вартості майна, визначеної ним у рішенні про його передачу. Тобто, змінюючи спосіб виконання судового рішення, суд не змінює останнє по суті, не виправляє рішення, а зокрема, у випадку відсутності присудженого майна приймає рішення про стягнення вартості цього майна, про що видає наказ.
Звернення стягнення на кошти за відсутності у боржника майна здійснюється у випадку, коли стягувачу присуджено майно, визначене родовими ознаками.За відсутності індивідуально визначеного майна, присудженого позивачу (за результатами розгляду віндикаційного позову), зміна способу виконання рішення шляхом звернення на кошти неможлива, оскільки в такому разі захист порушеного права власника майна повинен здійснюватися шляхом подання позову про стягнення збитків у вигляді вартості майна та доходів, які власник міг би одержати за весь час володіння таким майном.
Підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає. Проте, вирішуючи питання про зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Тобто, за відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в натурі, господарський суд може змінити спосіб виконання рішення (наприклад, стягнути кошти замість присудженого майна в натурі). Проте, вартість присудженого майна до стягнення необхідно обраховувати не на час звернення із заявою про зміну способу виконання рішення, а на час визначений у рішенні суду про його повернення.
Наприклад, у справі №11-29/176-07-4002, з урахуванням постанови апеляційної інстанції, визнано право власності відділення концерну на овець в кількості 883 голів; вирішено вилучити з ТОВ та передати відділенню концерну овець в кількості 883 голів; визнано право власності відділення концерну на молоко в кількості 844,8т, що знаходиться у ТОВ; постановлено вилучити у ТОВ та передати відділенню концерну молоко у кількості 844,8т.
На виконання постанови апеляційного господарського суду та рішення господарського суду були видані відповідні накази від 06.09.2007р. Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.08.2014р., залишеною без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014р. та Вищого господарського суду України від 06.11.2014р. стягувачу відновлено пропущений строк для пред'явлення наказів господарського суду Одеської області від 06.09.2007р. по даній справі до виконання та видані дублікати зазначених наказів.
Стягувач звернувся до суду з заявою в порядку ст.121 ГПК України, в якій просив суд змінити спосіб виконання - стягнути з ТОВ на користь стягувача грошові кошти в сумі вартості неповернутого майна (молока) та грошові кошти у сумі вартості неповернутого майна (овець).
В обґрунтування зазначеної заяви заявник посилався на те, що накази на даний час не виконані у зв’язку з відсутністю у відповідачів присудженого позивачеві майна в натурі, що підтверджується актом державного виконавця відділу Державної виконавчої служби.
Розглянувши зазначену заяву по суті, судом задоволено заяву та змінено спосіб виконання рішення на стягнення вартості неповернутого майна.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2015р. ухвалу суду залишено без змін. За наслідком касаційного перегляду постанову апеляційного суду та ухвалу суду скасовано, справу направлено для нового розгляду заяви про зміну способу виконання рішення. У постанові касаційної інстанції зазначено, що судами попередніх інстанцій не враховано тієї обставини, що відповідно до п.7.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" слід виходити з вартості майна визначеної у рішенні про передачу майна.
Ще одним прикладом задоволення заяви про зміну способу виконання рішення шляхом зміни зобов’язання боржника повернути заявнику (стягувачу) майно на стягнення вартості цього майна може слугувати справа №916/1805/14.
В обґрунтування заяви стягувача про зміну способу виконання рішення господарського суду шляхом зміни зобов’язання боржника повернути заявнику (стягувачу) майно на стягнення з боржника на користь стягувача вартості майна, що підлягає поверненню, заявник посилається на те, що виконання рішення суду від 08.04.2015р. є неможливим, з огляду на відсутність присудженого майна, про що свідчить відповідне повідомлення про наявність кримінального провадження по факту зникнення цього майна. З огляду на невизначеність вартості майна в рішенні суду від 08.04.2015р., при обрахуванні суми, судом враховано розрахунок вартості майна, зроблений заявником (стягувачем) з урахуванням довідки ДП „Державний Інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх ринків”.
Такий висновок суду щодо задоволення заяви про зміну способу виконання рішення шляхом зміни зобов’язання боржника повернути заявнику (стягувачу) майно на стягнення вартості цього майна, викладено в ухвалах господарського суду Одеської області №916/1805/14 від 05.10.2015р.; №927/790/14 від 12.10.2015р.
Між тим, при розгляді заяви у справі №6-1829цс15 про зміну способу та порядку виконання рішення з витребування майна з чужого незаконного володіння на стягнення вартості цього майна, Верховним Судом України зазначено наступне.
Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.
Задовольняючи заяву про зміну способу виконання рішення суду суди попередніх інстанцій виходили із того, що спірний автомобіль в органах ДАІ не зареєстрований, внаслідок чого неможливо здійснити його розшук, за останнім відомим місцем знаходження відсутній, а передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи впливу на боржників не спонукали їх до виконання рішення суду, а тому необхідно змінити спосіб виконання судового рішення на стягнення вартості спірного автомобіля.
Верховним Судом України зазначено, що задовольняючи заяву про зміну способу виконання судового рішення з повернення майна (відновлення становища, яке існувало до порушення – п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України) на стягнення його вартості (відшкодування майнової шкоди – п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України) суди фактично змінили рішення суду по суті та самостійно змінили спосіб захисту, передбачений статтею 16 ЦК України, у заяві про зміну способу виконання рішення суду відмовлено. (постанова ВСУ №6-1829цс15 від 25.11.2015р.)
Також, при розгляді заяви у справі №6-2216цс15 про зміну способу і порядку виконання рішення суду щодо зобов’язання товариства виконати умови договору трудової участі та умови колективних договорів, забезпечивши особу та членів її сім`ї квартирою, на зобов’язання придбати за кошти товариства квартиру з подальшою передачею житла для проживання особі та членам її сім`ї, Верховним Судом України висловлено правову позицію про відсутність правових підстав для задоволення такої заяви.
Так, у суду відсутні правові підстави для задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду, оскільки цим буде змінено саме рішення суду по суті та спосіб захисту, передбачений ст.16 ЦК України.
(постанова ВСУ №6-2216цс15 від 16.12.2015р.; постанова ВСУ №6-2427цс15 від 16.12.2015р.)
Протягом звітного періоду наявні випадки, коли під час виконання рішення суду заявник (стягувач) звертався до суду із заявою про зміну порядку виконання рішення суду на підставі того, що у боржника (органу місцевого самоврядування) відсутні розрахункові рахунки, а тому не можливо виконати рішення суду.
Так, у справі №3/117-10-4668 в порядку ст.121 ГПК України заявником (стягувачем) проінформовано суд про те, що під час виконання рішення суду виникли труднощі, пов’язані з тим, що Одеська міська рада не включена до жодної мережі розпорядників і одержувачів коштів місцевого бюджету та в неї відсутні розрахункові рахунки. Отож, заявник просить змінити порядок шляхом стягнення заборгованості з рахунків Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Задовольняючи заяву про зміну порядку виконання рішення судом зазначено наступне. Згідно до ч.2 ст.64 ЗУ „Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначать напрям їх використання. Враховуючи, що безпосереднім правом розпоряджатися коштами місцевого бюджету наділений Виконавчий комітет Одеської міської ради, судом змінений порядок виконання рішення.
Під час здійснення узагальнення були виявлені випадки, коли суд не розмежовував поняття „порядок” і „спосіб” виконання рішення суду, а інколи й ототожнював їх.
Для прикладу проаналізуємо справи №916/10/15-г та №916/11/15-г, де стягувачами та боржниками є одній й ті ж юридичні особи, а також підстави для звернення до суду із заявами в порядку ст.121 ГПК України.
Так, у справі №916/11/15-г стягувач звернувся до суду із заявою про зміну способу виконання рішення шляхом зміни зобов’язання боржника повернути майно на стягнення вартості цього майна. Під час виконання рішення суду по зазначеній справі, державним виконавцем встановлено, що майно, яке необхідно передати стягувачу згідно рішення є у повному обсязі, проте воно не відповідає вимогам елітного насіння у зв’язку із втратою посівних якостей. Отож, на підставі п.6 ч.1 ст.47 ЗУ „Про виконавче провадження” державним виконавцем повернено стягувачу виконавчий документ.
Ухвалою суду від 09.11.2015р. заяву про зміну способу виконання рішення задоволено – резолютивною частиною ухвали змінено і спосіб, і порядок виконання рішення.
Поряд з цим, в аналогічній справі №916/10/15-г, судом задоволена заява про зміну способу виконання рішення і в резолютивній частині ухвали суду зазначено лише про зміну способу виконання рішення.
У справі №916/2443/15 заявником подано заяву про зміну способу і порядку виконання рішення шляхом стягнення з боржника вартості майна. Ухвалою від 07.12.2015р. заяву в порядку ст.121 ГПК України задоволено, проте в резолютивній частині ухвали зазначено про зміну способу виконання рішення суду.
Аналогічна ситуація у справі №916/2072/13 ухвалою суду від 27.04.2015р. задоволено заяву про зміну способу і порядку виконання рішення, змінено спосіб виконання рішення.
ПІДСТАВИ ВІДМОВИ
Задоволення заяви про зміну способу та порядку виконання рішення шляхом виконання рішення суду за рахунок стягувача фактично призведе до зміни рішення суду по суті, що не узгоджується з приписами п.п.7.1.3 абз.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України”.
Аналізуючи судову практику розгляду господарським судом Одеської області відповідних заяв, слід зазначити, що суд відмовляв у задоволені заяв про зміну способу та порядку виконання рішення шляхом виконання рішення суду за рахунок стягувача.
Заява про зміну способу та порядку виконання рішення, в якій заявник (стягувач) просив за власний рахунок привести у попередній стан самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинної забудови у зв’язку з тим, що боржником протягом тривалого часу не виконано наказ, не підлягає задоволенню.
Як свідчать матеріали справи №916/883/13, підставою для звернення до суду Одеської міської ради про зміну порядку виконання рішення, в якій заявник (стягувач) просив змінити спосіб виконання судового рішення, встановивши, що приведення в попередній стан самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованої автомобільної стоянки здійснюватиметься Одеською міською радою та залученими до виконавчого провадження особами за рахунок місцевого бюджету м. Одеси. В обґрунтування заяви Одеська міська рада зазначила, що станом на 01.06.2015р. рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2013р. у справі №916/883/13 не виконано, права територіальної громади м. Одеси щодо розпорядження самовільно зайнятою земельною ділянкою фактично залишилися не відновленими.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.06.2015р. у задоволенні заяви відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що у випадку задоволення заяви Одеської міської ради щодо зміни способу виконання рішення всі дії, пов’язані з виконанням даного судового рішення здійснюватимуться Одеською міською радою та залученими до виконавчого провадження особами за рахунок місцевого бюджету м. Одеси, боржником за даним рішенням суду буде Одеська міська рада, що фактично призведе до зміни рішення суду по суті.
У своїй заяві про зміну способу виконання рішення Одеська міська рада фактично просить суд встановити спосіб та порядок виконання рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2013р. Але, відповідно до п.7.1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” ст.121 ГПК України не передбачено подання і розгляд заяв про встановлення способу та/або порядку виконання рішення. Такі спосіб і порядок визначаються державним виконавцем на підставі Закону України “Про виконавче провадження” та виходячи зі змісту резолютивної частини рішення господарського суду. При цьому, Одеська міська рада дії відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції щодо закінчення виконавчого провадження у зв’язку із неможливістю виконати рішення суду, без участі боржника, та щодо відмови у відкритті виконавчих проваджень щодо виконання рішення суду від 13.06.2013р. по справі №916/883/13 у встановленому порядку не оскаржувала.
Додатково, апеляційною інстанцією було зазначено, що згідно приписів п.19 ч.3 ст.11 Закону України „Про виконавче провадження” державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі необхідності залучати до проведення чи організації виконавчих дій суб’єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача, проте державним виконавцем вказані дії не були вчиненні і 21.11.2013р. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження. В свою чергу, стягувач не оскаржив дії органу державної виконавчої служби.
За наслідком перегляду вищими судовими інстанціями ухвалу суду залишено без змін.
У справі №916/4139/14 на стадії виконання рішення про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом демонтажу збірної металевої конструкції, який блокує доступ до автостоянки до господарського суду від відділу державної виконавчої служби надійшла заява про зміну способу та порядку виконання рішення у справі в порядку ст.121 ГПК України, відповідно до якої звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом демонтажу збірної металевої конструкції, здійснюється без участі боржника - споживчого товариства “Автостоянка “Супутник”, за рахунок та силами стягувача – Одеської міської ради.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.11.2015р. у задоволенні заяви старшого державного виконавця про зміну способу та порядку виконання рішення господарського суду Одеської області від 02.03.2015р. у справі №916/4139/14 відмовлено.
У випадку задоволення заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду, встановивши, що всі дії, пов’язані з виконанням даного судового рішення здійснюватимуться за рахунок та силами Одеської міської ради, боржником за даним рішенням суду буде Одеська міська рада, що фактично призведе до зміни рішення суду по суті.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.12.2015р. ухвалу суду залишено без змін.
Поряд з цим, у справі №916/848/14 ухвалою суду від 21.05.2015р. заяву органу Державної виконавчої служби про зміну способу та порядку виконання рішення суду задоволено. В ухвалі зазначено, що заява відділу ДВС щодо зміни способу та порядку виконання рішення про зобов'язання знести самочинно збудований об’єкт нерухомості, а саме: за рахунок Одеської міської ради знести самочинно збудований об’єкт нерухомості не суперечить законодавству та підлягає задоволенню.
Наявні також випадки, коли орган Державної виконавчої служби звертався до суду з заявою в порядку статті 121 ГПК України про роз’яснення способу та порядку виконання наказу господарського суду, якщо його виконання суперечить ухвалі міського суду.
Так, у справі №916/679/13 відділ Державної виконавчої служби звернувся із заявою, в якій зазначив, що на виконанні у відділі перебуває наказ, виданий господарським судом Одеської області про зобов'язання ФОП звільнити та повернути самовільно зайняту земельну ділянку. Проте, на адресу цього ж відділу, надійшла заява від боржника в якій зазначено про існування ухвали міського суду, якою заборонено зносити будівлі саме з цією земельної ділянки.
Судом відмовлено у задоволенні заяви та зазначено, що приписами чинного Господарського процесуального кодексу України не передбачено, який виконавчий документ має пріоритет при здійсненні виконавчих дій - наказ господарського суду Одеської області чи ухвала міського суду.
Під час здійснення узагальнення були наявні випадки, коли заявник всупереч ст.33 ГПК України не довів ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Адже питання задоволення заяви сторони у справі про зміну способу та порядку виконання рішення суду вирішується в кожному конкретному випадку виходячи з особливого характеру обставин справи та матеріалів, що містяться, як в матеріалах справи, так і в додатках до заяв.
Відтак, суд доходив висновку про відмову у задоволенні заяв про зміну способу та порядку виконання рішення.
Як приклад можна навести справу №5017/590/2012 у якій на стадії виконання рішення заявник (стягувач) звернувся із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення, в якості підстав для зміни способу та порядку виконання судового рішення, визначив відсутність спірних металевих плит у вільній продажі і неможливістю їх придбання та погодження боржника виплачувати суму боргу в грошовому еквіваленті.
Проте, в матеріалах справи наявна копія акту прийому-передачі, з якого вбачається, що боржником було передано, а уповноваженим представником стячувача прийнято металеві плити. При цьому в акті прийому-передачі сторонами підтверджено відсутність будь-яких претензій сторін та виконання боржником судового рішення в повному обсязі. В подальшому супровідним листом стягувач направив на адресу виконавчого органу оригінал вказаного вище акту прийому-передачі, на підставі чого, постановою про закінчення виконавчого провадження встановлено виконання боржником рішення суду в добровільному порядку та на підставі п.8 ч.1 ст.49 ЗУ „Про виконавче провадження” закінчено виконавче провадження з примусового виконання наказу.
Отож, матеріали справи свідчать про виконання відповідачем, як боржником рішення суду, про що позивач (заявник) був обізнаний.
Ще одним прикладом необґрунтованого та безпідставного звернення до суду сторін з заявами про зміну способу та порядку виконання рішення є справа №10/17-4712-2011. Стягувач просив змінити спосіб та порядок виконання рішення щодо стягнення шляхом звернення стягнення на квартиру боржника.
Проте, в обґрунтування викладених у заяві обставин, заявником (стягувачем) не було надано документів, які підтверджують право власності боржника на майно. Крім того, як вбачається зі змісту заяви, позивачу не відома вартість визначеного майна, оскільки він зазначає, що у разі звернення стягнення на квартиру, рішення може бути виконано, якщо не в повному обсязі, то принаймні в більшій його мірі.
Суд відмовляє у задоволенні заяви у разі не наведення та не обґрунтування належним чином наявності обставин для зміни способу та порядку виконання рішення відповідно до вимог ст.121 ГПК України.
Під час примусового виконання рішення стягувач неодноразово звертався із заявами про зміну способу та порядку виконання рішення суду шляхом звернення стягнення боргу з ТОВ на майно та грошові кошти засновника цього товариства, як солідарного боржника, у межах вартості невнесеної частини його вкладу, відповідно до суми боргу за рішенням суду. В заявах заявник (стягувач) зазначав, що згідно актів державного виконавця у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійсненні державним виконавцем відповідно до ЗУ „Про виконавче провадження” заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Проте, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зазначений перелік засновників (учасників) юридичної особи – ТОВ, а саме особа – 1 та розмір його внеску до статного фонду.
Відмовляючи у задоволені заяв про зміну способу та порядку виконання рішення судом зазначено, що належних доказів в підтвердження того, що у особи – 1, як засновника товариства взагалі є майно та грошові кошти не надано, заявник посилається на припущення, а саме: „ Можна зробити висновок, що учасник (засновник) товариства не повністю вніс вклад про який подавались відомості до реєстрації або взагалі його не вносив”.
(справа №34-16/17-3687-2011 ухвала від 09.04.2015р. та ухвала від 06.07.2015р.)
Наявні випадки, коли під час примусового виконання рішення суду змінювався код економічної класифікації видатків бюджету за яким має відбутися примусове стягнення коштів з боржника за рішенням суду. Враховуючи фактичну часткову сплату боржником заборгованості, заявник (боржник) просив суд замінити спосіб та порядок виконання рішення суду шляхом зазначення суми борги з урахуванням сплати частини боргу. В таких випадках суд відмовляв у задоволенні заяви із зазначенням того, що заявником не зазначені ані порядок, ані інший спосіб можливості задоволення боржником вимог стягувача, ніж той, що встановлений рішенням суду.
Так, у справі №916/4415/14 в обґрунтування заяви боржником було зазначено про фактичну часткову сплату заборгованості, проте на його адресу надійшов лист ГУ Державної казначейської служби України, в якому повідомлялось, що відповідно до вимог п.28 Порядку виконання рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ №84 від 03.08.2011р. примусове стягнення коштів на виконання рішення суду буде здійснюватись за іншим кодом економічної класифікації видатків бюджету. Враховуючи, фактичну часткову сплату часткову сплату божником відповідно до платіжного доручення суми коштів, заявник просив суд замінити спосіб та порядок виконання рішення суду по справі №916/4415/14 шляхом зазначення суми боргу з урахуванням оплати частини боргу.
Відмовляючи у задоволенні заяви судом було зазначено, що заявником у поданій заяві не вказано ані порядок, ані інший спосіб можливості задоволення боржником вимог стягувача, ніж той, що встановлений рішенням суду. Зміна способу можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (з грошової на майнову) виконання, тобто за відсутності у боржника грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Також, наведені заявником доводи в обґрунтування необхідності зміни способу та порядку виконання рішення суду у цій справі не свідчать про наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, з настанням яких закон пов’язує виняткову можливість зміни способу та порядку виконання рішення суду, а навпаки вказують на часткове виконання рішення суду, що також підтверджено і позивачем.
Має місце також подання органом Державної виконавчої служби із посиланням на ст.121 ГПК України заяви про зміну способу та порядку виконання рішення, шляхом виселення не лише ФОП, а й будь-яких інших осіб з нежитлового приміщення.
Наприклад, у справі №916/3324/14 заявник звернувся до суду із заявою в порядку ст.121 ГПК України. Підставою для зміни порядку виконання рішення суду шляхом виселення ФОП та будь-яких інших фізичних та юридичних осіб з нежитлового приміщення, заявником зазначено, що ФОП, який підлягає виселенню за вказаною адресою не перебуває, так як він здав це приміщення в суборенду іншій юридичній особі.
Судом відмовлено у задоволенні заяви та зазначено що, зміна порядку і способу виконання судового рішення, передбачена ч.1 ст.121 ГПК України може бути здійснена виключно стосовно цієї особи. Питання щодо виселення інших фізичних чи юридичних осіб не можна вважати зміною порядку та способу виконання судового рішення про виселення ФОП, оскільки стосується інших осіб, які не були стороною у справі.
Проведене узагальнення судової практики вирішення судом питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення за приписами ст.121 ГПК України, засвідчило, що судом переважно правильно застосовано процесуальне законодавство, хоча практика і не позбавлена певних недоліків, зумовлених як об’єктивними (наявність положень, які неоднозначно тлумачаться), так і суб’єктивними чинниками.
_03_03.png)
