Спір про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за участю суб'єкта владних повноважень стосується захисту цивільного права позивача та залежить від чинності оскаржуваного дубліката договору купівлі-продажу, отже повинна розглядатися сп

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Велика Палата Верховного Суду вважає правильним вирішення судами попередніх інстанцій вимог щодо здійсненої реєстратором бюро технічної інвентаризації державної реєстрації права власності на нерухоме майно в порядку цивільного судочинства, оскільки їх предметом у цьому випадку є не перевірка адміністративно-розпорядчих дій державного реєстратора (бюро технічної інвентаризації) чи встановлення законності (незаконності) його дій, а скасування рішень стосовно державної реєстрації права власності на підставі дубліката договору купівлі-продажу, що безпосередньо пов'язано зі спором про захист речового (цивільного) права на це майно позивача.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення вказаного спору, зокрема щодо визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.

Так, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач просив визнати недійсним виданий нотаріусом дублікат договору купівлі-продажу, посилаючись на відсутність правових підстав для його видачі.

Нормами цивільного законодавства передбачений спосіб захисту цивільних прав та інтересів, зокрема й шляхом визнання правочину недійсним, правові засади для застосування якого врегульовані приписами статей 215-236 ЦК України.

Тобто відповідно до вищевказаних норм ЦК України недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Договір як документ, а також дублікат чи копії такого документу не можуть бути визнані недійсними.

Згідно зі статтею 53 Закону України від 02 вересня 1993 року №3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII) у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за письмовою заявою повноважних осіб, видається дублікат втраченого документа. Видача дубліката втраченого або зіпсованого документа здійснюється державним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або зданих нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, дублікат втраченого або зіпсованого документа видається відповідно нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету за місцем його зберігання.

Аналогічні положення містяться і в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (пункт 29), затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004р., чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Отже дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин.

Таким чином, оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення і сили правочину, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Тому можливості визнання його судом недійсним у зв'язку з недотриманням приватним нотаріусом встановленої процедури його видачі визначеної статтею 53 Закону України «Про нотаріат» №3425-XII від 02.09.1993р. та вищезазначеною інструкцією не передбачено.

Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №161/3245/15-ц (провадження №14-321цс18) від 14.11.2018р. (посилання http://reyestr.court.gov.ua/Review/78192852)