Правова позиція Великої Палати Верховного Суду

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду: Щодо правових підходів можливості віднесення витрат на професійну правничу допомогу (гонорар успіху) до судових витрат, які розподілені за результатами розгляду спору

Фабула судової справи: ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» (далі – ПрАТ) звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» (далі – ТОВ) про стягнення  суми основного боргу за договором на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку, а також суми штрафних санкцій. ТОВ було подано до суду зустрічну позовну заяву до ПрАТ про визнання недійсним спірного договору.

Розглядаючи наведену позовну заяву та зустрічний позов, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій було ухвалено відповідні судові рішення по суті спору, а також були вирішені питання про розподіл судового збору та відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу .

Зокрема, додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2019р. було задоволено частково заяву позивача за первісним позовом щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу:

- стягнуто з відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 909,09 грн.;

- відмовлено у стягненні додаткової винагороди адвоката за досягнення позитивного рішення у справі .

Відмовляючи в частині стягнення додаткової винагороди адвоката за досягнення позитивного рішення у справі господарським судом було встановлено, що за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні ст.ст. 632, 903 ЦК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

З наведеними висновками господарського суду в частині відмови у стягненні додаткової винагороди адвоката за досягнення позитивного рішення у справі погодилась колегія суддів апеляційної інстанції.

Між тим, Велика Палата Верховного Суду переглядаючи судові рішення господарських судів попередніх інстанцій зауважила наступне.

Так, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність .

З огляду на наведене вище, а також керуючись приписами норм чинного законодавства, Верховним Судом було зазначено, що відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, передбачену умовами додаткової угоди, судами не було враховано, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, не було наведено доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача. При цьому, загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, складає 12 000 грн, що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування наведених вище судових рішень господарських судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення 5 000 грн витрат (гонорару адвоката) з прийняттям у цій частині нового рішення про часткове задоволення заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 4 091 грн.

(постанова ВП ВС від 12.05.2020р. у справі № 904/4507/18)