Правова позиція Великої Палати Верховного Суду: Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не звільняє боржника від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України

Компанія (кредитор) звернулась до суду з позовом до Товариства (боржника), в якій з посиланням на невиконанням боржником судового рішення 2012р (по якому боржнику було надано розстрочку виконання), просила стягнути на свою користь інфляційні втрати та 3% річних, в порядку приписів ч.2 ст.625 ЦК України.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову було відмовлено. Приймаючи рішення, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора (з розстроченням або відстроченням) не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

З наведеними висновками не погодилась Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий судовий розгляд, зазначила про необхідність відступлення від правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 17.02.2016р у справі №905/3137/14-908/5775/14 (яку прийнято за подібних правовідносин). Так, Верховним Судом України визначалось, що невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора (з розстроченням або відстроченням) не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, за період такого розстрочення.

З огляду на недостатню мотивованість наведеного висновку ВСУ, Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність від його відступлення, а також встановила, що після прийняття судом рішення про розстрочку або відстрочку виконання рішення грошове зобов`язання боржника не припиняється, тому передбачені ст.625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що

- чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання;

- наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум в порядку ч.2 ст.625 ЦК України;

-  вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу;

-  розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не звільняє боржника від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №916/190/18 від 04.06.2019р