Розірвання сторонами договору (виконаного повністю або частково), не позбавляє сторін права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Разом з тим, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутн

Позовні вимоги органу прокуратури до відповідачів з посиланням на приписи ч.5 ст.63 Закону України «Про освіту», ч.2 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна», були вмотивовані необхідністю, зокрема, визнання недійсним на майбутнє договору оренди нежитлових приміщень, з огляду на незаконну передачу в оренду приміщень державного навчального закладу для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Господарським судом було відмовлено у задоволенні позову, виходячи з того, що спірний правочин відповідає вимогам Законів України «Про оренду державного та комунального майна», «Про освіту» та «Про вищу освіту».

Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду було скасовано, позовні вимоги задоволено. Судом апеляційної інстанції було встановлено, зокрема, що спірні орендовані приміщення були передані в оренду для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом навчального закладу, всупереч імперативним вимогам норм чинного законодавства.

При розгляді даної справи, Велика Палата Верховного Суду змінила постанову суду апеляційної інстанції шляхом часткового задоволення позову про визнання недійсним спірного договору оренди; у задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.

Велика Палата Верховного Суду встановила, що апеляційний суд обґрунтовано розглянув позов прокурора про недійсність договору оренди спірних приміщень, незважаючи на те, що ця угода припинена за домовленістю сторін. Однак, судом апеляційної інстанції було залишено поза увагою, що чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє.

Розірвання сторонами договору (виконаного повністю або частково), не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23.12.2015р. у справі №918/144/15.

Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №905/1227/17 від 27.11.2018р. (посилання http://reyestr.court.gov.ua/Review/78376886)