Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Фабула судової справи: товариство звернулося з позовом до відділу ДВС України та органу Держказначейства, в якому, з урахуванням змін позовних вимог, просило стягнути з Державного бюджету України шкоди (збитків), завданої його майновим інтересам, яка полягає у знеціненні незаконно стягнутих коштів внаслідок дії інфляційних процесів (що у розумінні положень пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України є збитками).
Рішенням місцевого господарського суду позовні вимоги було задоволено. Судом була встановлена наявність усіх необхідних елементів складу збитків, а також правильності наданого позивачем розрахунку.
Між тим, судом апеляційної інстанції наведене рішення суду було скасовано, в задоволенні позову відмовлено. Колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд помилково розглянув позовні вимоги. За висновками апеляційного суду, заявлені товариством збитки фактично було відшкодовано шляхом повернення суми стягнутого виконавчого збору. А також, колегією суддів було зауважено, що заявлену до стягнення суму помилково нараховано на підставі положень ч.2 ст.625 ЦК України, які не поширюються на правовідносин між позивачем та відповідачем (деліктне зобов'язання), оскільки між ними не має будь- яких договірних зобов'язальних правовідносин.
Однак, з вказаним висновком суду апеляційної інстанції не погодився Верховний Суд. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, та змінюючи рішення Господарського суду в частині незастосування ч.2 ст.625 ЦК України, касаційним господарським судом, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у справі №910/23967/16 від 19.06.2018р., зазначено, що предметом позову у справі, яка розглядається, є стягнення згідно із ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних втрат, нарахованих на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст.1212 ЦК України.
Таким чином, Верховним Судом встановлено, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст.1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016р. у справі №910/22034/15, від 01.10.2014р. №6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018р. у справі №910/10156/17, від 16.05.2018р. у справі №14-16цс18.
Крім того, Верховним Судом, враховуючи правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018р. у справі №910/23967/16, зазначено, що у такій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, зокрема- відділ ДВС та орган Держказначейства, а спірні суми мають стягуватися з Держбюджету України.
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі у справі №908/2552/17 від 17.10.2018р. (посилання http://reyestr.court.gov.ua/Review/77159132).