Спір щодо правомірності рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оформленого наказом, про віднесення правочинів до нікчемних, який виник на стадії ліквідації банку, належить до юрисдикції господарських судів, - позиція Великої

З моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових відносин. При цьому у приватноправових відносинах, зокрема під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній до 15.12.2017р.).

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що визначений ст.3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.

Оскільки позивач оскаржує наказ про віднесення правочинів до нікчемних, виданий уповноваженою особою Фонду не як суб'єктом владних повноважень, а як органом управління банку, що здійснює заходи із забезпечення збереження його активів і запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим. Отже, належним відповідачем у справі є банк, а не уповноважена особа Фонду.

Водночас Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір, який розглядається, підвідомчий господарським судам відповідно до п.2 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України (справи про банкрутство) (у редакції чинній до 15.12.2017р.). Він не є спором про банкрутство, а отже, має вирішуватися за правилами господарського судочинства з інших підстав, ніж передбачено наведеною нормою ГПК України, з огляду на таке.

Цей спір пов'язаний з процедурою визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацією в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку (в тому числі ліквідація) в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відрізняється від процедури визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) та застосування ліквідаційної процедури в порядку Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Так, за змістом Закону України «Про банки і банківську діяльність» визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку здійснюється в позасудовому порядку, на відміну від визнання банку неплатоспроможним у межах справи про банкрутство. Згідно з п.8 ч.1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних приймає Національний Банк України в порядку, передбаченому Законом. Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд в один зі способів, визначених статтею 39 цього ж Закону.

Отже, спори, пов'язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації), не тотожні спорам у справах про банкрутство. Крім того, не слід ототожнювати зі справами про банкрутство справи щодо оскарження рішень Фонду, прийнятих у межах процедур виведення неплатоспроможного банку з ринку, зокрема наказів щодо виявлених нікчемних правочинів.

З урахуванням наведеного цей спір підвідомчий господарським судам не відповідно до п.2 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України (справи про банкрутство) (у редакції чинній до 15.12.2017р.), а згідно з пунктом 1 частини першої цієї ж статті з огляду на суб'єктний склад і зміст правовідносин.

Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/24198/16 (провадження №12-15гс18) від 16.05.2018р. (посилання http://reyestr.court.gov.ua/Review/74506114)

Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №№910/12294/16 (провадження №12-9зг18) від 11.04.2018р. (посилання http://reyestr.court.gov.ua/Review/74188635)