У разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов'язок сплатити акціонеру відповідну суму коштів у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений заг

Відносини між товариством і його учасниками (акціонерами) щодо виконання ними своїх обов'язків врегульовані насамперед ЦК України, ГК України, ЗУ «Про господарські товариства» (ст.10), «Про цінні папери та фондовий ринок» (ч.1 ст.6), «Про акціонерні товариства» (ст.30) і внутрішніми (корпоративними) локальними нормами статутів конкретних товариств. Таке врегулювання створює в цих відносинах правовий порядок, який вимагає від їх суб'єктів певної правової поведінки.

З аналізу вищенаведених нормативно-правових актів вбачається, що у разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов'язок сплатити акціонеру відповідну суму коштів у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991р., «Федоренко проти України» від 01.06.2006р. зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, сплата акціонеру дивідендів, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами відповідача, надає акціонеру, на користь якого таке рішення прийняте, «законне очікування», що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів аукціонеру прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах «Брумареску проти Румунії» (п. 74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України» (п. 166).

Оскільки право на отримання частки прибутку (дивідендів) акціонером передбачено ст.116 ЦК України, ст.10 Закону України «Про господарські товариства» і з цього питання було прийнято рішення загальними зборами відповідача, які оформленні протоколами, однак останній виплату дивідендів не здійснив, чим порушив свої зобов'язання і права позивача, який є акціонером, на мирне володіння майном, то цілком правомірним є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати дивідендів.

Крім того Верховний Суд зазначив, що відповідно до ч.1 ст.30 ЗУ «Про акціонерні товариства» дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Отож, зобов’язання з виплати дивідендів є грошовими, тому до них може бути застосовані санкції ч.2 ст.625 ГК України.

Постанова Верховного Суду у справі №910/11316/17 від 17.01.2018р. (посилання http://reyestr.court.gov.ua/Review/71659611)