Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття чи збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, - правова позиція Верховного Суду України

В силу ч.2 ст.215 ЦК України та ч.3 ст.12 ЗУ Про іпотеку», усі договори оренди нерухомого майна, укладені відповідачем з третіми особами без відповідної згоди на те іпотекодержателя (позивача), є нікчемними, як наслідок, отримані відповідачем суми орендної плати є доходами, одержаними відповідачем без достатньої правової підстави, та підлягають відшкодуванню позивачу як законному власнику. При цьому, не мають істотного правового значення для справи обставини запізнілого повідомлення третіх осіб про набуття позивачем права власності на орендовані ними приміщення, а також невжиття позивачем своєчасних дій щодо переоформлення прав орендодавця за договорами оренди, оскільки підставою позову є стягнення з відповідача доходів, отриманих в період безпідставного володіння майном в порядку ст.ст. 1212, 1214 ЦК України, а положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов’язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов’язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов’язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов’язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов’язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред’явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов’язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція – це позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб’єктним складом підпадає під визначення зобов’язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Відтак, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст.1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст.1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно

Постанова Верховного Суду України №3-905гс17 від 25.10.2017р. (посилання http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/786D1E9BD6333A3EC22581D1005E458E)