Правова позиція Великої Палати Верховного Суду: Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню 

У цій справі, вирішуючи виключну правову проблему, Велика Палата Верховного Суду підтвердила висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №916/3006/17: "що норми ч.1 ст.88 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній на час вчинення спірних виконавчих написів) слід застосовувати разом із нормами ч.2 ст.88 цього Закону та ст.257 ЦК України, які передбачають 3-річний строк від дня виникнення права вимоги, в межах якого вчиняється виконавчий напис". 

Слід зазначити, що ст.88 Закону "Про нотаріат" (у редакції до внесення змін згідно із Законом №775-IX від 14.07.2020) містила різні строки для звернення до нотаріуса (3 роки - у відносинах за участю громадян, і 1 рік - для відносин за участю підприємств, установ і організацій). Наведена ситуація склалась оскільки на момент ухвалення 02.09.1993 Верховною Радою України цього Закону діяв ЦК УРСР 1963 року, яким позовна давність визначалася залежно від суб`єктного складу сторін правовідносин. Однак, після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також після вступу у дію нового ЦК України у 2004 році строки, встановлені у ст.88 Закону України "Про нотаріат" не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб`єктною ознакою.

При цьому, за змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №916/3006/17, здійснюючи тлумачення ч.2 ст.88 Закону України "Про нотаріат", було зроблено висновок, що строк вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду (т.б. 3 роки без розмежування за суб`єктною ознакою).

На думку Великої Палати Верховного Суду, наведений висновок у справі №916/3006/17 і висновок Конституційного Суду України щодо тлумачення змісту саме ч.1 ст.88 Закону України "Про нотаріат" у Рішенні № 7‑р(I)/2020 не суперечать один одному та не виключають один одного.

Так, зазначені висновки були зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справі №910/10374/17 за позовом ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"" до АТ "Державний ощадний банк України" за участю третіх осіб про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню.

Рішенням господарського суду позов було задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції рішення було скасовано, у задоволенні позову відмовлено. 

Касаційним господарським судом справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду задля відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та у зв’язку з наявністю виключної правової проблеми.

Великою Палатою Верховного Суду було скасовано постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суду було залишено без змін.

Судом касаційної інстанції було зауважено, що виконавчі написи нотаріуса вчинені в межах визначеного законом 3-річного строку. Однак було встановлено, що спірні виконавчі написи вчинені нотаріусом з недотриманням вимог статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" та Переліку документів у редакції постанови КМУ від 26 листопада 2014 року № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", яка на час вчинення виконавчого напису була нечинною згідно із судовим рішенням. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

(постанова ВП ВС від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17)