До уваги Зінченко Віталій Іванович

На виконання ч. 2 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” № 1207-VII від 15.04.2014 р. (в редакції Закону № 2764-IX від 16.11.2022 р., що набрав чинності 03.12.2022 р.) та відповідно до положень п. 21 Розділу XI Перехідних положень ГПК України, Господарський суд Одеської області повідомляє Зінченко Віталія Івановича про постановлення ухвали  по справі № 916/2990/24 шляхом  розміщення його тексту:

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

Господарський суд Одеської  області у складі:

судді                                                       В.С. Петрова

при секретарі судового засідання       О.В. Ващенко

за участю представників:

         від позивача   –    не з’явився,

         від відповідача –   не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича до фізичної особи Зінченка Віталія Івановича про стягнення заборгованості в розмірі 155459,18 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Олексюк Сергій Леонідович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи Зінченка Віталія Івановича про стягнення заборгованості за договором поставки № СТБ-41813/01/21 від 04.01.2021 р. в розмірі 155459,18 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов вказаного договору № СТБ-41813/01/21 щодо оплати вартості поставлених товарів. Наразі у позовній заяві позивач вказує, що спірний договір поставки було укладено з ФОП Зінченком В.І., проте згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП Зінченко В.І. припинив свою господарську діяльність 09.06.2023 р. При цьому позивач з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 вказує, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов’язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Разом з тим, з огляду на відсутність в Єдиному демографічному реєстрі інформації стосовно відповідача – Зінченка Віталія Івановича (відповідь № 679975 від 08.07.2024), господарський суд задля отримання такої інформації 08.07.2024 р. звернувся до Управління державної міграційної служби у Херсонській області із відповідним запитом.

Так, 15.07.2024 р. за вх. № 26883/24 на електронну адресу Господарського суду Одеської області від Управління державної міграційної служби України в Херсонській області надійшла відповідь на запит суду стосовно місця проживання (перебування) Зінченка Віталія Івановича, згідно з якою Зінченко Віталій Іванович, 23.06.1973 р.н., значиться зареєстрованим за адресою: Херсонська область, Каховський район, смт. Чаплинка,  вул. Франко, буд. 15А, кв. 1. При цьому у вказаній відповіді УДМС в Херсонській області зауважило, що враховуючи, що дата реєстрації вказаної особи не зазначена в реєстрі, інформація про реєстрацію місця проживання Зінченка В.І. потребує уточнення в Чаплинській територіальній громаді Херсонської області. Електронна адреса: cnap.chap23@gmail.com.

Разом з тим господарський суд зазначає, що суддя Петров В.С. у період з 12.07.2024 р. по 26.07.2024 р. перебував у основній щорічній відпустці.

Так, задля уточнення інформація про реєстрацію місця проживання Зінченка В.І., 29.07.2024 р. господарський суд звернувся до Чаплинської територіальної громади Херсонської області (на електронну адресу: cnap.chap23@gmail.com) із відповідним запитом.

Разом з тим, станом на 07.08.2024 року відповідь від Чаплинської територіальної громади Херсонської області до суду не надійшла.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.08.2024 р. позовну заяву фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2990/24 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 29.08.2024 р.; витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи Зінченка Віталія Івановича (РНОКПП 2683707695).

09.08.2024 від представника фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича – Трепшиної К.О. до господарського суду через систему “Електронний суд” ЄСІТС надійшла заява про закриття провадження у справі (вх. № 29674/24), відповідно до якої позивач зазначає, що після звернення ФОП Олексюком С.Л. до суду про стягнення боргу з відповідача, останній виконав свої зобов’язання перед позивачем, підтвердженням чого є накладна на повернення товару № БТ-000000135919 від 25.07.2024 року; банківська квитанція від 25.07.2024 року. З огляду на викладене позивач просить суд закрити провадження у справі № 916/2990/24 у зв’язку з відсутністю предмета спору та вирішити питання стосовно повернення ФОП Олексюку С.Л. з Державного бюджету України 3028,00 грн. судового збору, сплаченого при звернення позивачем із даним позовом до суду.

12.08.2024 р. від Департаменту цифрової трансформації, інформаційних технологій та кібербезпеки Міністерства соціальної політики України до господарського суду через систему “Електронний суд” ЄСІТС надійшло повідомлення (вх. № 29947/24), в якому на виконання ухвали Господарського суду Одеської області щодо надання відомостей з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб повідомлено, що станом на 09.08.2024 р. інформація щодо запитуваної особи (Зінченка Віталія Івановича (РНОКПП 2683707695) в ЄІБД ВПО відсутня.

29.08.2024 р. від представника фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича – Трепшиної К.О. до господарського суду через систему “Електронний суд” ЄСІТС надійшла заява про розгляд справи без участі (вх. № 31518/24), відповідно до якої заявник просить розглянути справу без участі позивача та його представника.

В судове засідання, призначене на 29.08.2024 р., представники позивача та відповідача не з’явилися.

Разом з тим, як з’ясовано судом, Зінченком Віталієм Івановичем сплачена на користь позивача заборгованість у розмірі 115297,60 грн., про що свідчить копія квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 4 від 25.07.2024 року з призначенням платежу “Оплата за товар згідно рахунку № ОЛ-00000002 від 25.07.2024 Зінченко Олена Юріївна за ФОП Зінченко Віталій Іванович; інн Зінченко Віталій Іванович 2683707695”. Крім того судом з’ясовано, що на підставі накладної на повернення № БТ-000000135919 від 25.07.2024 р. покупцем (ФОП Зінченко) повернуто постачальнику (ФОП Олексюку С.Л.) товар на загальну суму 40168,28 грн. (договір № СТБ-41813/01/21 від 04.01.2021 р.).

Відтак, враховуючи те, що внаслідок сплати відповідачем частини боргу у розмірі 115297,60 грн. та повернення товару на суму 40168,28 грн., вимоги позивача були фактично задоволені, тому суд доходить до висновку про відсутність предмета спору.  

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги відсутність спору між сторонами по справі, господарський суд вважає за необхідне закрити провадження у даній справі за заявленим фізичною особою-підприємцем Олексюком Сергієм Леонідовичем позовом.

Між тим у поданій заяві про закриття провадження у справі позивачем заявлено клопотання про повернення з державного бюджету сплаченої суми судового збору у розмірі 3028,00 грн. згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”.

Так, згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” (із змін. і доповн.) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Розглянувши вказану заяву позивача про повернення судового збору, суд зазначає наступне.   

Доступ до правосуддя у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню.

Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не привести судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.

Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається ГПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність господарських процесуальних прав і обов'язків суб'єктів процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Як відомо, законодавче закріплення судових витрат у вигляді судового збору має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат), по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.    

У п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі “Креуз проти Польщі” (Kreuz v. Poland), було зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх “цивільних прав та обов’язків”, пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотриманням вимог Конвенції залишається за Судом (“Голдер проти Сполученого Королівства” і “Z та інші проти Сполученого Королівства”, рішення суду, цитовані вище, так само; та, mutatis mutandis, “Ейрі проти Ірландії”  (Airey v. Ireland), рішення від 9 жовтня 1979 року) [5].

Так, саме з метою забезпечення процесуальної економії законодавцем в ч. 1 ст. 130 ГПК України закріплено правила щодо можливості повернення заявникові частини судового збору у разі відмови позивача від позову, укладення мирової угоди, визнання відповідачем позову. Вказані положення ГПК кореспондують з положеннями п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону “Про судовий збір”.

Разом з цим, у випадку закриття провадження у справі внаслідок задоволення відповідачем вимог позивача після пред’явлення позову, тобто коли предмет спору відсутній, обов’язок відшкодування судових витрат, зокрема, витрат по сплаті судового збору, покладено законодавцем в ч. 3 ст. 130 ГПК України на відповідача.

Слід зазначити, що Закон України “Про судовий збір” визначає правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Натомість Господарський процесуальний кодекс України встановлює порядок здійснення судочинства в господарських судах, порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Зокрема, за положеннями ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Також за положеннями ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Питання про розподіл судових витрат у вказаному випадку, передбаченому ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, суд може вирішити протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі (ч. 6 ст. 130 ГПК України).

Відтак, у ст. 130 Господарського процесуального кодексу України закріплено порядок розподілу судових витрат у разі закриття провадження з підстав укладення мирової угоди, відмови позивача від позову, задоволення відповідачем вимог позивача після пред’явлення позову, що кореспондують з підставами закриття провадження у справі, передбачені в пунктах 2, 4 і 7 ч. 1 ст. 231 ГПК України (відсутній предмет спору, позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом, сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом).   

Отже, виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що порядок розподілу судового збору та його повернення заявникові у разі закриття провадження у справі з інших підстав, що не охоплені наведеними положеннями ст. 130 ГПК України і передбачені в п. 1, 3, 5, 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України (спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; судом встановлено обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до     пунктів 2,     4,     5     частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених     частиною другою     статті 175 цього Кодексу; після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва), регулюється саме положеннями ст. 7 Закону України “Про судовий збір”. Адже, суть у поверненні судового збору у вказаних випадках закриття провадження у справі полягає у тому, що внаслідок виникнення обставин, які унеможливлюють розгляд справи по суті заявлених вимог, позивач (заявник) не може отримати відповідного результату від звернення до суду. Натомість закриття провадження у справі за відсутністю предмета спору обумовлено саме задоволенням відповідачем вимог позивача, тобто отриманням того, на що позивач розраховував при зверненні до суду із заявленим позовом.   

При цьому суд зауважує, що права позивача на відшкодування сплаченого судового збору за подачу позову за рахунок відповідача, а не за рахунок держави, у даному випадку (закриття провадження за відсутністю предмета спору) жодним чином не порушені, поза як здійснення судом розгляду справ за рахунок держави у такому випадку нівелюватиме компенсаційну  функцію інституту судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд вважає за необхідне відмовити фізичній особі-підприємцю Олексюку Сергію Леонідовичу у поверненні сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 грн. за подачу позову до фізичної особи Зінченка Віталія Івановича про стягнення заборгованості в розмірі 155459,18 грн.

Щодо розподілу судових витрат у справі суд зазначає наступне. 

При цьому відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, та відповідач сплатив суму боргу та повернув частину товару після звернення позивача до суду із заявленим позовом, у зв’язку з чим предмет спору припинив існування внаслідок задоволення відповідачем вимог позивача після пред’явлення позову, та провадження у справі було закрито з цих підстав, суд вважає, що понесені позивачем витрати по сплаті судового збору слід стягнути з відповідача.

Керуючись п. 2  ч. 1 ст. 231, ст.ст. 129, 130, 232-235, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд -

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі № 916/2990/24 за позовом фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича до фізичної особи Зінченка Віталія Івановича про стягнення заборгованості в розмірі 155459,18 грн. закрити у зв’язку з відсутністю предмета спору.

2.   Відмовити фізичній особі-підприємцю Олексюку Сергію Леонідовичу у задоволенні клопотання про повернення з Державного бюджету України суми сплаченого судового збору за подачу позову в розмірі 3028,00 грн. (вх. № 29674/24 від 09.08.2024 р.).

3.    СТЯГНУТИ з фізичної особи Зінченка Віталія Івановича (75200, Херсонська область, Чаплинський  район, смт. Чаплинка, вул. Франко, буд. 15А, кв. 1; ідент. код 2683707695) на користь фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича (49000, м. Дніпро, ж/м Тополя-2, буд. 16, кв. 180; ідент. код 2821915238) витрати по сплаті судового збору в сумі 3028/три тисячі двадцять вісім/грн. 00 коп.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена в частині закриття провадження шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.

Суддя                                                                              В.С. Петров