Господарський суд Одеської області

23 липня 2024, 14:42

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" липня 2024 р.

м. Одеса

Справа № 916/750/24

За позовом: Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м.Одеси (65091, вул.Головківська, 1, м.Одеса, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях ( 65102, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 15, код ЄДРПОУ 43015722)

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостіних вимог на предмет спору: Державна установа “Одеський слідчий ізолятор” ( 65059, м.Одеса, Люстдорфська дорога, 11, код ЄДРПОУ 08564162)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг” (18000, Черкаська обл., м.Черкаси, бульвар.Шевченка, буд.266, код ЄДРПОУ 19205420)

про стягнення та у усунення перешкод у користуванні

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Корчевський М.

Представники:

Від прокуратури: Тунік В.М.- на підставі посвідчення

Від позивача: Десятова Н. А.- в порядку самопредставництва;

Від третьої особи: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі- РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях), звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ( далі -ТОВ) “Пауер Інжиніринг” про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі у розмірі 4 263 грн 02 коп., неустойки у розмірі 196 921 грн 48 коп., а також усунення перешкод в користуванні та розпорядженні РВФДМУ по Одеській та Миколаївський областях державним окремим індивідуально визначеним майном - а саме частиною нежитлового приміщення першого поверху в будівлі жіночого відділення (режимний корпус №5, інв.№10300010, реєстровий №08564162.1.ТЯДЦБЯ072); частиною нежитлового приміщення першого поверху в будівлі банно-прального корпусу (режимний корпус №6 інв.№10300022), загальною площею 21,00 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд. 11, яке обліковується на балансі Одеського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (нині - Державна установа “Одеській слідчий ізолятор”), шляхом зобов’язання ТОВ “Пауер Інжиніринг” повернути вказане майно за актом приймання-передавання балансоутримувачу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.03.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/750/24 за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- Державну установу (далі- ДУ) “Одеський слідчий ізолятор”, підготовче засідання призначено на 28.03.2024р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.03.2023р. підготовче засідання відкладено на 18.04.2024р. Ухвалою суду віл 18.04.2024р. відкладено підготовче засідання на 09.05.2024р. Ухвалою суду від 09.05.2024р. закрито підготовче провадження у справі №916/750/ 24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2024р. Ухвалою суду від 11.06.2024р. відкладено судовий розгляд справи по суті на 11.07.2024р.

Представник прокуратури позовні вимоги підтримує з підстав, викладених у позовній заяві, наполягає на задоволенні позову.

Представник позивача в судових засіданнях позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні.

Відповідач про місце, дату та час судових засідань повідомлений за юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою з позначкою “адресат відсутній за вказаною адресою”.

Крім того, суд здійснював розміщення ухвал суду у справі на офіційному сайті Господарського суду Одеської області.

За приписами п.7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не находив.

Відповідно до частини дев’ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі “Kudla v. Poland” заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі “Vernillo v. France” заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі “Frydlender v. France” заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі “Wierciszewska v. Poland” заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі “Capuano v. Italy” заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким “Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання “розумного строку”, під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття “розумний строк” та “своєчасний розгляд” застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття “розумний строк” вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття “розумний строк”.

Враховуючи викладене вище, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях зазначив, що 27.02.2015р. між ТОВ “Пауер Інжиніринг” (Орендар) та РВФДМУ по Одеській області (Орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна №209840911258, що належить до державної власності та знаходиться за адресою: м. Одеса вул. Люстдорфська дорога, буд. 11.

Відповідно до п.п. 1.1.-1.3. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме частину нежитлового приміщення першого поверху в будівлі жіночого відділення (режимний корпус № 5, інв. №10300010, реєстровий №08564162.1.ТЯДЦБЯ072); частину нежитлового приміщення першого поверху в будівлі банно-прального корпусу (режимний корпус № 6 інв. №10300022), загальною площею 21,00 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 11, яке обліковується на балансі Одеського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (нині - Державна установа “Одеській слідчий ізолятор”), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ “ЕОС” станом на 3 0.11.2014р. і становить 89 742 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення елементів системи опалення.

Розділом 2 Договору оренди від 27.02.2015р. визначено умови передачі орендованого майна Орендарю. Так, згідно п. 2.1, 2.2 вказаного Договору Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання Майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

Актом передачі - приймання від 27.02.2015р. майно, за погодженням балансоутримувача, передано Орендодавцем Орендарю.

Орендна плата за перший місяць оренди - лютий 2015р. визначається шляхом коригування орендної плати, яка зазначена у абзаці 1 цього пункту на індекси інфляції лютого 2015р. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку визначеному законодавством. Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об’єкта оренди з незалежних від сторін причин та інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% -, 50% - щомісяця, не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установленого Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктами 3.6 - 3.7 Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу в визначеному Договором співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. За ініціативою Орендодавця стягнення заборгованості з орендної плати та пені вирішується у судовому порядку.

У разі припинення (розірвання) Договору оренди, Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов’язку сплатити заборгованість за орендною платою у повному обсязі, якщо така виникла, ураховуючи санкції до державного бюджету та балансоутримувачу (п. 3.11 Договору)

Прокурор також зауважив, що п.п. 5.2 - 5.3 Договору передбачено, що Орендар зобов’язується протягом 10 днів з моменту підписання Договору внести авансовий платіж, передбачений цим Договором. Авансовий платіж стягується до Державного бюджету і балансоутримувачем у співвідношенні, згідно п. 3.5 Договору. Після закінчення основного строку Договору оренди здійснюється перерахування орендної плати за останній місяць з урахуванням внесеного Орендарем авансового платежу. Також, Орендар зобовязується своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно п. 5.10 Договору у разі припинення або розірвання Договору, Орендар зобов’язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

За умовами п. 10.1 Договору цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з моменту підписання Договору сторонами (тобто з 27.02.2015р. до 27.01.2018р. включно).

За змістом п. 10.4 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання Орендарем умов цього договору, Договір вважається продовженим на тойсамий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженим управляти об’єктом оренди, наданих Орендодавцю у встановлений законодавством термін.

Крім того, як зазначив прокурор, п. 10.6 Договору визначено, що чинність Договору припиняється внаслідок: - закінчення строку, на який його було укладено, - загибелі орендованого майна, - достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, - у разі ліквідації Орендаря, - у разі банкрутства Орендаря, - в інших випадках, прямо передбачених законодавством України.

За п.п. 10.9 - 10.11 Договору у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу. Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Орендодавцем акту приймання-передавання. Взаємовідносини сторін не врегульовані цим Договором, регулюються чинним законодавством України.

Договором про внесення змін до Договору оренди від 27.03.2018р. сторонами узгоджено розмір орендної плати з урахуванням Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786 (зі змінами та доповненнями, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2011р. № 961), що склала за базовий місяць розрахунку січень 2018р. - 1 914 грн 21 коп. Орендна плата за місяць оренди лютий 2018р. визначається шляхом коригування орендної плати за місяць січень 2018р. на індекс інфляції лютого 2018р..

Прокурор зазначив, що згідно ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата — це обов’язковий платіж, який орендар сплачує орендодавцю за користування отриманим майном та сплачується незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Але, ТОВ “Пауер Інжиніринг” не виконало належним чином свої зобов’язання щодо повної та своєчасної сплати орендної плати, станом на 23.11.2020 р. мало заборгованість по орендній платі у розмірі 2 157 грн 12 коп.

Станом на 27.12.2020р. (останній день дії договору оренди) заборгованість ТОВ “Пауер Інжиніринг” з орендної сплати склала 4 263 грн 02 коп.

Також, прокурор зазначив, що ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлено загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” в редакції, чинній на момент виникнення договірних зобов’язань, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди і положення статті не змінились із прийняттям Закону України “Про оренду державного та комунального майна” №157-ІХ в редакції від 03.10.2019р.

20 листопада 2020р. РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях прийнято рішення про відмову у продовженні Договору оренди від 27.02.2015р. за обліком №209840911258 з підстав порушення Орендарем умов Договору та у зв’язку із набранням чинності Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна” № 157-ІХ від 03.10.2019р., який введено в дію з 01.02.2020р., про що винесено Наказ №1231, та згідно п. 2 якого Договір оренди від 27.02.2015р. за обліковим № 09840911258 припиняє чинність по закінченню строку - 27.12.2020р..

Прокурор зауважив, що листом від 24.11.2020р. за №11-06-05344 РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях повідомлено Орендаря про закінчення терміну дії Договору оренди та наголошено на зміні порядку продовження дії договорів оренди державного нерухомого майна, у відповідності до змін чинного законодавства, а саме за результатами проведення аукціону, наголошено, що Орендарю, у разі бажання продовжити термін дії Договору оренди необхідно надати Орендодавцю заяву про продовження Договору та звіт про оцінку майна, у відповідності до ст. 8 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.

У зв’язку із тим, що Орендарем не надано до РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях передбачені законодавством документи для продовження терміну дії Договору оренди за обліковим №209840911258, прокурор вважає, що Договір є таким, що припинив свою дію по закінченню строку, на який його було укладено.

При цьому, прокурор звернув увагу суду на те, що ТОВ “Пауер Інжиніринг” як Орендар за договором, не відноситься до переліку суб’єктів, визначених ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” № 157-ІХ, які мають право на продовження договору оренди державного майна без проведення аукціону.

Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, у якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Разом із тим, державне нерухоме майно площею 21 кв.м, що знаходиться на балансі ДУ “Одеський слідчий ізолятор” та розміщено за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 11 - не повернуто балансоутримувачу у встановлений строк та у встановленому, отже, ТОВ “Пауер Інжиніринг” продовжило використання державного майна без законних на те підстав та на теперішній час користується ним без внесення відповідної плати до бюджету.

Враховуючи викладене, прокурор вважає, що з моменту припинення Договору оренди правовідносини між РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях як Орендодавця та ТОВ “Пауер Інжиніринг” як Орендаря, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, перейшли у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Прокурор зауважив, що неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов 'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

При цьому, як зазначив прокурор, ані РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, ані балансоутримувачем - ДУ “Одеський слідчий ізолятор”, не чинилося жодних перепон для відповідача стосовно своєчасного повернення майна та складання акту його приймання-передавання.

Відповідно до розрахунків, проведених РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, за період користування ТОВ “Пауер інжиніринг” державним майном починаючи з 28.12.2020р. по 12.12.2023р., стягненню підлягає неустойка у розмірі 196 921 грн 48 коп.

Прокурор зауважив, що в розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка), яка передбачена ст. 785 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов'язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном).

В розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка) яка передбачена ст. 785 Цивільного кодексу України, є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов'язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном).

Прокурор також зазначив, що згідно з положеннями ст. ст. 317, 319, 321 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Враховуючи неповернення Орендарем майна, що належить до державної власності, Орендодавець, наразі, не може реалізувати права власника на об’єкт нерухомості, зокрема, вчинити дії щодо проведення аукціону на таке майно, передачі його в оренду та отримання орендної плати.

Прокурор вважає, що порушенням інтересів держави у даному випадку є те, що держава в особі РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях внаслідок неповернення відповідачем майна після закінчення орендних правовідносин, позбавлена можливості ефективно управляти ним та використовувати для задоволення державних та суспільних потреб. У свою чергу, протиправні дії відповідача обмежують державу в реалізації її повноважень власника зазначеного майна щодо вільного розпорядження ним з метою отримання найбільш сприятливих економічних та інших вигод, що завдає значні збитки державному бюджету.

Щодо представництво інтересів держави в суді прокурор зазначив, що відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається в інтересах держави в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

Таким чином, прокурор зазначив, що “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018р. зі справи № 806/1000/17).

Прокурор зазначив, що із наведених вище положень законодавства, а саме: вимог Закону України “Про прокуратуру”, ГПК України вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідну правову позицію з цього приводу було висловлено Верховним Судом у постанові від 16.04.2019р. у справі № 910/3486/18, яка у відповідності до ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” є обов’язковою при застосуванні аналогічних норм права.

Також, прокурор зазначив, що згідно ч. 1 ст. 1 Закону України “Про Фонд державного майна України” Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об’єктами державної власності, у т.ч. корпоративними правами держави щодо об’єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону до основних завдань Фонду державного майна України належить реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про Фонд державного майна України” у сфері оренди державного майна Фонд виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності та здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна.

Відповідно до п. 1 Положення “Про Регіональне відділення Фонду державного майна України”, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012р. № 678, Регіональне відділення Фонду державного майна України є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об’єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об’єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

На території Одеської області повноваження у вказаній сфері реалізовувались Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, на момент підписання договору.

Наказом Фонду державного майна України від 22.05.2019р. № 484 створено РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, яке є правонаступником майна, прав та обов’язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області.

Зазначеним наказом установлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України Одеській та Миколаївській областях областях є правонаступником майна, прав та обов’язків, серед іншого, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області.

Таким чином, прокурор вважає, що органом державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження у спірних правовідносинах, та який зобов’язаний вживати заходи з метою захисту порушених інтересів держави, є РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, а відтак даний позов подано інтересах держави в особі вказаного органу.

Як зазначив прокурор, про виниклі спірні правовідносини РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях повідомлено Малиновську окружну прокуратуру міста Одеси листом від 05.04.2023р. за №10-07-01314. Разом із тим, у зазначеному листі РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях наголосило про те, що відділенням не вживались заходи стосовно самостійного звернення до суду із відповідною позовною заявою про стягнення з боржника ТОВ “Пауер Інжиніринг” орендної плати, неустойки та вимогою про повернення майна, зазначивши про необхідність представництвом прокурором інтересів держави в суді.

Як на підставу своєчасного невжиття належних заходів з метою захисту інтересів держави, у тому числі шляхом звернення до суду, Регіональне відділення посилається на недостатність фінансування.

Прокурор зазначив, що згідно з п. 26 Рішення Європейського суду України з прав людини “Кечко проти України” від 08.11.2005р., суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, тому що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Як випливає зі змісту постанови Верховного Суду України від 15.05.2012р.у справі №11/446, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на черговий рік, не виправдовує бездіяльність установи, яка фінансується з бюджету.

Проте, згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.10.2019р. у справі № 903/129/18, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду суб’єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний суб’єкт владних повноважень неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У п. 81 постанови від 26.05.2020р. у справі № 911/2385/18 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Таким чином, прокурор вважає, що норми законодавства не вимагають від прокурора надання відповідному суб’єкту додаткового строку для реагування на вже встановлений прокурором факт порушення інтересів держави, про який достеменно відомо органу з попереднього листування з прокурором, та за наявності підтвердженої бездіяльності уповноваженого органу впродовж достатнього для захисту порушених інтересів часу.

Прокурор вважає, що у даному випадку РВФДМУ, достовірно знаючи про наявність порушень інтересів держави, будучи обізнаним з порядком припинення договірних зобов’язань згідно п.2 Перехідних положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, починаючи з моменту припинення Договору оренди, незважаючи на очевидний характер вказаних порушень, самоусунулось від виконання покладених державою функцій щодо контролю за ефективним використанням об’єктів державної власності, та заходи з метою захисту порушених інтересів держави в суді не вжило, а обмежилось лише листуванням з відповідачем.

Отже, у даному випадку, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді, тобто діє в межах дискреційних повноважень.

Враховуючи викладене, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, 26.12.2023р. Малиновською окружною прокуратурою міста Одеси на адресу РВФДМУ України по Одеській та Миколаївський областях скеровано лист щодо наміру здійснювати представництво інтересів держави в суді.

Враховуючи все викладене вище, прокурор просить суд стягнути з ТОВ “Пауер Інжиніринг” заборгованість по орендній платі у розмірі 4 263 грн 02 коп., неустойку у розмірі 196 921 грн 48 коп., а також усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні РВФДМУ по Одеській та Миколаївський областях державним окремим індивідуально визначеним майном - а саме частиною нежитлового приміщення першого поверху в будівлі жіночого відділення (режимний корпус №5, інв.№ 10300010, реєстровий №08564162.1.ТЯДЦБЯ072); частиною нежитлового приміщення першого поверху в будівлі банно-прального корпусу (режимний корпус №6 інв. №10300022), загальною площею 21, 00 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 11, яке обліковується на балансі Одеського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (нині - Державна установа “Одеській слідчий ізолятор”),шляхом зобов’язання ТОВ “Пауер Інжиніринг” повернути вказане майно за актом приймання-передавання балансоутримувачу.

Позивач- РВФДМУ України по Одеській та Миколаївський областях, повністю підтримує позовні вимоги прокурора та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Розглянув матеріали справи, виходячи з пояснень представників прокуратури та позивача, суд встановив, що 27.02.2015р. між ТОВ “Пауер Інжиніринг” (Орендар) та РВФДМУ по Одеській області (Орендодавець) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (обліковий №209840911258).

За приписами ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Враховуючи те, що об’єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є державною власністю, на правовідносини, що склалися між сторонами за Договором оренди від 27.02.2015р. розповсюджуються положення Закону України “ Про оренду державного та комунального майна”.

Стаття 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Отже, виходячи з зазначених положень законодавства, правовідносини, що виникли між сторонами за Договором, є орендними.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з положень ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За приписами ч.1 ст.629 цього Кодексу договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.п. 1.1.-1.3. Договору оренди обліковий №209840911258 Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме частину нежитлового приміщення першого поверху в будівлі жіночого відділення (режимний корпус № 5, інв. №10300010, реєстровий №08564162.1.ТЯДЦБЯ072); частину нежитлового приміщення першого поверху в будівлі банно-прального корпусу (режимний корпус № 6 інв. №10300022), загальною площею 21, 00 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 11, яке обліковується на балансі Одеського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (нині - Державна установа “Одеській слідчий ізолятор”), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ “ЕОС” станом на 3 0.11.2014р. і становить 89 742 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення елементів системи опалення.

За умовами п.10.1 Договору цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з моменту підписання Договору сторонами (тобто з 27.02.2015р. до 27.01.2018р. включно).

Договором про внесення зміни до Договору оренди від 17.01.2018р. сторони дійшли згоди про продовження строку дії Договору оренди від 27.02.2015р. за обліковим номером №209840911258 до 27.12.2020р. виключно при умові виконання Орендарем п. 3.12, п. 5.16 Договору ( п.3.12 Договору- після отримання нової незалежної оцінки обєкту оренди здійснити перерахунок орендної плати з обовязковим внесенням відповідних змін до договору оренди від 27.02.2015р.; п.5.16- Протягом двох місяців здійснити нову незалежну оцінку обєкту оренди).

Розділом 2 Договору оренди від 27.02.2015р. визначено умови передачі орендованого майна Орендарю.

Так, згідно п. 2.1, 2.2 вказаного Договору Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання Майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

Розділом 3 Договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (із змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди 1 191грн 25 коп. Орендна плата за перший місяць оренди - лютий 2015р. визначається шляхом коригування орендної плати, яка зазначена у абзаці 1 цього пункту на індекси інфляції лютого 2015р.. (п.3.1 Договору).

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку визначеному законодавством ( п.3.2 Договору).

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць ( п.3.3 Договору).

Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об’єкта оренди з незалежних від сторін причин та інших випадках, передбачених законодавством (п.3.4 Договору).

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% -, 50% - щомісяця, не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установленого Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж ( п.3.5 Договору).

За приписами ч.1 ст.286 Господарського кодексу України орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України обов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Отже, відповідач, зобов’язавшись щомісячно не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установленого Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж - до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% -, 50%, незалежно від результатів господарської діяльності, своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування орендованим приміщенням, з урахуванням ПДВ та щомісячного індексу інфляції, повинен був виконати своє зобов’язання, але не виконав.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

За розрахунком позивача, станом на 27.12.2020р. заборгованість ТОВ “Пауер Інжиніринг” з орендної сплати склала 4 263 грн 02 коп.

Відповідачем доказів повної оплати орендної плати за період до повернення обєкта оренди на користь балансоутримувача до матеріалів справи не надано.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасникик господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторонни та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається. Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.611 цього Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З урахуванням зазначеного, на думку суду, наявні правові підстави для стягнення з ТОВ “Пауер Інжиніринг” заборгованості по орендній платі у розмірі 4 263 грн 02 коп.

За змістом п. 10.4 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання Орендарем умов цього договору, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженим управляти об’єктом оренди, наданих Орендодавцю у встановлений законодавством термін.

При цьому, п. 10.6 Договору визначено, що чинність Договору припиняється внаслідок: - закінчення строку, на який його було укладено, - загибелі орендованого майна, - достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, - у разі ліквідації Орендаря, - у разі банкрутства Орендаря, - в інших випадках, прямо передбачених законодавством України.

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлено загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За матеріалами справи, 20 листопада 2020р. РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях прийнято рішення про відмову у продовженні Договору оренди від 27.02.2015р. за обліком №209840911258 з підстав порушення Орендарем умов Договору та у зв’язку із набранням чинності Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна” № 157-ІХ від 03.10.2019р., який введено в дію з 01.02.2020р., про що винесено Наказ № 1231, та згідно п. 2 якого Договір оренди від 27.02.2015р. за обліковим №209840911258 припиняє чинність по закінченню строку - 27.12.2020р..

Листом від 24.11.2020р. за №11-06-05344 РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях повідомлено Орендаря про закінчення терміну дії Договору оренди та наголошено на зміні порядку продовження дії договорів оренди державного нерухомого майна, у відповідності до змін чинного законодавства, а саме за результатами проведення аукціону, наголошено, що Орендарю, у разі бажання продовжити термін дії Договору оренди необхідно надати Орендодавцю заяву про продовження Договору та звіт про оцінку майна, у відповідності до ст. 8 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.

У зв’язку із тим, що Орендарем не надано до РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях передбачені законодавством документи для продовження терміну дії Договору оренди за обліковим №209840911258, Договір є таким, що припинив свою дію по закінченню строку, на який його було укладено.

Слід зауважити, що законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Частина друга ст. 785 Цивільного кодексу України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень ст. 232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020р. у справі №916/1319/19.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок суми неустойки та встановлено, що він є вірним, у зв’язку із чим стягненню з ТОВ “Пауер інжиніринг” підлягає неустойка у розмірі 196 921 грн 48 коп.

Відповідно до ст. ст. 317, 319, 321 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги прокурора щодо усунення перешкоди в користуванні та розпорядженні РВФДМУ по Одеській та Миколаївський областях державним окремим індивідуально визначеним майном - а саме частиною нежитлового приміщення першого поверху в будівлі жіночого відділення (режимний корпус №5, інв.№10300010, реєстровий №08564162.1.ТЯДЦБЯ072); частиною нежитлового приміщення першого поверху в будівлі банно-прального корпусу (режимний корпус №6 інв. №10300022), загальною площею 21, 00 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 11, яке обліковується на балансі Одеського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (нині - Державна установа “Одеській слідчий ізолятор”), шляхом зобов’язання ТОВ “Пауер Інжиніринг” повернути вказане майно за актом приймання-передавання балансоутримувачу.

Крім того, виходячи з положень законодавства та судової практики, суд вважає обгрунтованою позицію заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси щодо звернення до суду в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях з даним позовом, враховуючи невчинення позивачем дій, направлених на відновлення прав та інтересів держави.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019р. № 132-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні”, яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з “Достатність доказів” на нову - “Вірогідність доказів” та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування “вірогідність доказів”.

Стандарт доказування “вірогідність доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції” (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN”) ЄСПЛ наголошує, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом (“beyond reasonable doubt”). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей”. … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри”.

При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг” про стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 4 263 грн 02 коп., неустойки у розмірі 196 921 грн 48 коп., а також усунення перешкод в користуванні та розпорядженні Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївський областях державним окремим індивідуально визначеним майном - а саме частиною нежитлового приміщення першого поверху в будівлі жіночого відділення (режимний корпус №5, інв.№10300010, реєстровий №08564162.1.ТЯДЦБЯ072); частиною нежитлового приміщення першого поверху в будівлі банно-прального корпусу (режимний корпус №6 інв. №10300022), загальною площею 21,00 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 11, яке обліковується на балансі Одеського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (нині - Державна установа “Одеській слідчий ізолятор”), шляхом зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг” повернути вказане майно за актом приймання-передавання балансоутримувачу- задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг” (18000, Черкаська обл., м. Черкаси, бульвар.Шевченка, буд. 266, код ЄДРПОУ 19205420) на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях ( 65102, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 15, код ЄДРПОУ 43015722; за наступними ревізитами: Одеська міська ТГ, отримувач ГУЦК в Од.обл./м.Одеса/22080200, код отримувача ЄДРПОУ 37607526, банк отримувача ГУДКСУ Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку:718999980313040093000015744) заборгованість по орендній платі у розмірі 4 263 грн 02 коп., неустойку у розмірі 196 921 грн 48 коп.

3. Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївський областях державним окремим індивідуально визначеним майном - а саме частиною нежитлового приміщення першого поверху в будівлі жіночого відділення (режимний корпус №5, інв.№10300010, реєстровий №08564162.1.ТЯДЦБЯ072); частиною нежитлового приміщення першого поверху в будівлі банно-прального корпусу (режимний корпус №6 інв. №10300022), загальною площею 21, 00 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 11, яке обліковується на балансі Одеського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (нині - Державна установа “Одеській слідчий ізолятор”),шляхом зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг” (18000, Черкаська обл., м. Черкаси, бульвар.Шевченка, буд.266, код ЄДРПОУ 19205420) повернути вказане майно за актом приймання-передавання балансоутримувачу - Державна установа “Одеський слідчий ізолятор” ( 65059, м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 11, код ЄДРПОУ 08564162).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг” (18000, Черкаська обл., м. Черкаси, бульвар.Шевченка, буд.266, код ЄДРПОУ 19205420) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, р\р UA808201720343100002000000564 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код класифікації доходів бюджету 22030101, код ЄДРПОУ 03528552) витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 056 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Повне рішення складено 22 липня 2024 р.

Суддя Н.В. Рога

До уваги: Товариства з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг” (18000, Черкаська обл., м. Черкаси, бульвар Шевченка, буд. 266, код ЄДРПОУ 38814501)