До уваги: Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН» (65026, м. Одеса, вул. Пастера, буд. 60, код ЄДРПОУ – 38574612)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

"12" березня 2024 р.

м. Одеса

Справа № 916/5658/23

 

За позовом:      Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, код ЄДРПОУ – 26302595, електронна адреса: general_dks@omr.gov.ua)

До відповідача:      Товариства з обмеженою відповідальністю “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” (65026, м. Одеса, вул. Пастера, буд. 60, код ЄДРПОУ – 38574612)

про стягнення

                                     Суддя      Рога Н.В.

                                           Секретар с/з Човган І.І.

Представники сторін:

Від позивача:      Курлович О.О. – в порядку самопредставництва;

Від відповідача:      не з'явився.

В засіданні брали участь: 

Від позивача: не з’явився;

Від відповідача: не з'явився.

      

СУТЬ СПОРУ:      Позивач – Департамент комунальної власності Одеської міської ради, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) “СПОРТ – ІНВЕСТ ЮКРЕЙН”            про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 272 576 грн 67 коп.; пені у розмірі 52     213 грн 59 коп. та неустойки за прострочення повернення об’єкта оренди у розмірі 223          586 грн 46 коп. 

Ухвалою суду від 28.12.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/5658/23, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.01.2024р.

Ухвалою суду від 25.01.2024р. відкладено підготовче засідання на 15.02.2024р. Ухвалою суду від 15.02.2024р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 12.03.2023р.

Позивач -  Департамент комунальної власності Одеської міської ради,  підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві. Представник  позивача у судове засідання щодо розгляду справи по суті не зявився. Згідно клопотання, що надійшло до суду 26.02.2024р., просив слухати справу за відсутністю свого представника за наявними у справі матеріалами. 

Відповідач -  ТОВ “СПОРТ – ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” своїм правом на судовий захист не скористався. 

Ухвали суду у справі №916/5658/23 направлялись на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштові повідомлення повернулися до суду не врученими з приміткою пошти: “адресат відсутній за вказаною адресою”.

За приписами п.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідач не звертався до суду з повідомленням про зміну адреси місцезнаходження.

В ухвалі від 16.01.2023р. у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

На підставі зазначеного, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи на офіційному сайті Господарського суду Одеської області публікувались повідомлення про призначення судових засідань у межах справи №916/5658/23.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч.       4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ      Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року                 і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів”            встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до           ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”            суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі “Kudla v. Poland”      заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі “Vernillo v. France” заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі “Frydlender v. France” заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі “Wierciszewska v. Poland” заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі “Capuano v. Italy” заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким “Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У            ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання “розумного строку”, під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття “розумний строк” та “своєчасний розгляд” застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття “розумний строк” вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи. 

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття “розумний строк”.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

 

Позивач зазначає, що відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент), затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 р. № 137-VIII, Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради, основними функціями та завданнями якого є реалізація місцевої політики у сфері управління комунальною власністю та відповідно до п.п. 2.4.  Положення Департамент наділено правом на здійснення претензійно-позовної роботи з питань, пов’язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об’єктами комунальної власності.

23 червня 2016р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” (Орендар) був укладений Договір оренди №624/6, згідно якого Орендарю надано в строкове платне користування об’єкт комунальної власності – нежилі приміщення першого поверху та підвалу №501, загальною площею 950,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Малиновського, 49, строком до 23.05.2019р.

Додатковим договором  від 05 березня 2019р. сторони за взаємною згодою продовжили термін дії договору оренди до 05.02.2022р.

Позивач  зазначає, що 07.11.2019р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” укладено Договір про внесення змін до Договору оренди №624/6, предмет якого викладено у наступній редакції: “Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежилі приміщення першого поверху та підвалу № 501, загальною площею 950,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Малиновського, буд. 49”. Термін дії Договору встановлено до 05.02.2045р., а також перераховану місячну орендну плату на підставі рішення Одеської міської ради від 30.01.2019р. №4214-VII “Про затвердження Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси”.

 Як зазначає позивач,  рішенням Господарського суду Одеської області від 21.12.2021р. у  справі № 916/3262/21 позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН”  про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2019р. по 31.10.2021р. в розмірі 353     508 грн 93 коп., та пені  в сумі 64     873 грн 57 коп. задоволено. Рішення набрало законної сили 18.01.2022р.

   Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.01.2023р. у справі № 916/1759/22 позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” про стягнення заборгованості в загальній сумі 478     320 грн 53 коп. задоволено  частково, а саме : стягнуто  з відповідача на користь Департаменту заборгованість з орендної плати у розмірі 41     344 грн 96 коп. за період з 01.11.2021р. по 31.07.2022р., пеню в сумі 35     643 грн 21 коп. Рішення набрало законної сили 21.02.2023р.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.07.2023р. по справі № 916/1193/23 позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” задоволено у повному обсязі, а саме: стягнуто заборгованість з орендної плати за період з 01.08.2022р. по  28.02.2023р. в сумі 305     081 грн 04 коп., пеню в розмірі 42     518 грн 75 коп., розірвано Договір оренди №624/6 від 23.06.2016р. (в редакції, викладеній у договорі від 07.11.2019) та виселено ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН”  з об'єкту оренди. Рішення набрало законної сили 29.08.2023р.

Таким чином позивач вважає, що орендні відносини між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” припинилися 29.08.2023р.

Позивач  також зазначає, що згідно п. 2.2, п. 2.4 Договору оренди, ст. 762 Цивільного кодексу   України, ч. 1 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” зобов’язане сплачувати встановлену орендну плату своєчасно та у повному обсязі. 

 Але,   ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” не виконує належним чином свої зобов’язання за Договором щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати, внаслідок чого станом на 28.11.2023р. за ним утворилася заборгованість з орендної плати у розмірі 272 576 грн 67 коп. за період з 01.03.2023р. по 28.08.2023р. 

Враховуючи умови Договору та положення ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” заборгованості з орендної плати у розмірі 272 576 грн 67 коп.

Також позивач зазначає, що згідно п.5.2 Договору оренди, ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” нараховано пеню, розмір якої станом на 28.11.2023р. становить 52 213 грн 59 коп., та яку позивач просить стягнути з відповідача.

 Позивач також зазначив, що ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу  України передбачено, що якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Пунктом 4.7. Договору оренди визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов’язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об’єкта оренди.

Позивач зазначає, що 10.11.2023 Малиновським відділом державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції примусово виселено ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” із нежилих приміщень першого та підвалу № 501, загальною площею 950,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Малиновського, 49.

У зв’язку із цим, позивач вважає, що з ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” підлягає стягненню неустойка за прострочення виконання зобов’язань з повернення об’єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 29.08.2023р. по 10.11.2023р. складає 223     586 грн 46 коп.

 

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав.

 

Розглянув матеріали справи, судом встановлено, що нежилі приміщення першого поверху та підвалу №501, загальною площею 950,3 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Малиновського, 49, належать територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 15.10.2003р. та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент), затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 р. № 137-VIII, Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради, основними функціями та завданнями якого є реалізація місцевої політики у сфері управління комунальною власністю. Департамент є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.  Відповідно до п.2.4 Положення  на Департамент покладено функції, зокрема, здійснення повноважень орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси, а також контролю за повнотою своєчасного внесення орендної плати за договорами оренди  цілісних майнових комплексів, нерухомого майна, будівель, споруд, приміщень комунальної форми власності.  

Судом встановлено, що 23 червня 2016р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” (Орендар) був укладений Договір оренди №624/6, відповідно п.1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежилі приміщення першого поверху та підвалу №501, загальною площею 950,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Малиновського, 49, строком до 23.05.2019р.

Додатковим договором №1 від 05.03.2019р. сторони за взаємною згодою продовжили термін дії Договору оренди до 05.02.2022р.

07.11.2019р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” укладено Договір про внесення змін до договору оренди №624/6,  яким   викладено у новій редакції ст.1-8 Договору оренди №624/б. 

Зокрема,  визначено, що термін дії Договору до 05.02.2045р. ( п.1.3).

За приписами ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Враховуючи те, що об’єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів      є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, на правовідносини, що склалися між сторонами за Договором оренди №624/6, розповсюджуються положення Закону України “ Про оренду державного та комунального майна”. 

Згідно ст.2 Закону України           “Про оренду державного та комунального майна”, в редакції, чинній станом на дату укладання Договору оренди №624/6,      орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, між сторонами у справі склалися орендні відносини. 

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу      України обов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 

Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

 Відповідно п.1.1. Договору оренди №624/6  (тут і далі в редакції Договору від 07.11.2019р) Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежилі приміщення першого поверху та підвалу № 501, загальною площею 950,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Малиновського, буд. 49.

Згідно п. 2.2 Договору за орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, розмір якої становить за перший після підписання договору оренди місяць 50     624 грн 84 коп.  (без ПДВ) та є базовою ставкою орендної плати за місяць (станом на 01.10.2019р.).   Розмір орендної плати за кожний наступний місяць   визначається шляхом коригування розміру орендної плати  за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 Закону      України “Про оренду державного та комунального майна” орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об’єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності. 

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу  України орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно      із       ч. ч. 1, 3-4      ст. 17 Закону      України “Про оренду державного та комунального майна” орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. Орендар за користування об’єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Відповідно до п.2.4. Договору Орендар зобов’язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

За приписами       ст. 530 ЦК України      якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається. 

Отже, відповідач, зобов’язавшись щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів господарської діяльності, своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування орендованим приміщенням, з урахуванням ПДВ та щомісячного індексу інфляції, повинен був виконати своє зобов’язання, але не виконав. 

Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями      610,      612 ЦК України      встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначає позивач, і відповідач не довів  іншого належними та допустимими доказами, у період з 01.03.2023р. по 28.08.2023р.   ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” не виконувало належним чином свої зобов’язання за Договором щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати, внаслідок чого станом на 28.11.2023р. за ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН”  утворилася заборгованість з орендної плати у розмірі 272 576 грн 67 коп. 

За таких обставин, на думку суду, правомірною та обґрунтованою є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати   у розмірі 272 576 грн 67 коп. 

Згідно  п.5.2 Договору за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочки. Нарахування пені за прострочення виконання обов’язку припиняється через один рік з дня, коли обов’язок повинен був бути виконаний. 

Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом та договором. 

Згідно із п.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. 

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд доходить до висновку про його правильність, у зв’язку з чим позовна вимога щодо стягнення з ТОВ “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” пені у розмірі 52 213 грн 59 коп. підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі      223 586 грн 46 коп., суд зазначає наступне. 

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 785 Цивільного кодексу  України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу  України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди. 

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу  України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Частина друга      ст. 785 Цивільного кодексу      України     є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до п. 1 ч. 2     ст. 258 Цивільного кодексу      України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень            ст. 232 Господарського кодексу      України            про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу      України            передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).

Такого правового висновку дійшов Верховний      Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020р. у справі №916/1319/19.       

     Зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями           ст. 230 Господарського кодексу      України            та           ст. 549 Цивільного кодексу України.

Справляння податку на додану вартість регулюється            розділом V. "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України.            Статтею 185 Податкового кодексу       України, яка входить до цього розділу,            об`єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено:           постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до            статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до           статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.                           

Отже, застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ.

Відповідно до п.           188.1            ст.           188 Податкового кодексу України            база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків            та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Отже,            Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої ч.2                 ст. 785 Цивільного кодексу       України.

Виходячи з системного аналізу пункту            9.1            ст.           9, підпункту            14.1.179           пункту            14.1           ст.            14, ст.           180, ст.            188 Податкового кодексу       України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Виходячи з аналізу ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу       України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі ч.2     ст. 785 Цивільного кодексу       України            є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

З огляду на таке, суд дійшов      висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми неустойки судом встановлено, що він не є вірним, адже,  за умовами п.4.7 Договору оренди після закінчення      строку дії Договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент      передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати об'єкта оренди.

Отже, строк, у який Орендар мав повернути об'єкт оренди закінчився 13.09.2023р. і нарахування неустойки має відбуватися з 14.09.2023р., а не з 29.08.2023р. (дата набрання законної сили рішенням суду щодо розірвання Договору оренди), як про те зазначив позивач у розрахунку. 

Крім того, нарахування неустойки позивачем здійснено на суму орендної плати з ПДВ, що є невірним. 

За розрахунком суду, стягненню підлягає неустойка       за період з 14.09.2023р. по 10.11.2023р.      у розмірі подвійної орендної плати без урахування      ПДВ, що становить 139 922      грн 50 коп.                                      

Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019р. № 132-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні”, яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з “Достатність доказів” на нову - “Вірогідність доказів” та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування “вірогідність доказів”.

Стандарт доказування “вірогідність доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо            докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. 

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції” (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN”) ЄСПЛ наголошує, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом (“beyond reasonable doubt”). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей”. … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри”.

При винесені даного рішення суд      враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Таким чином, враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення      позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Витрати по сплаті судового збору покласти на       відповідача відповідно до ст.129 ГПК України. 

 

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

 

1. Позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 272 576 грн 67 коп., пені у розмірі 52            213 грн 59 коп. та неустойки за прострочення повернення об’єкта оренди у розмірі 223      586 грн 46 коп.– задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СПОРТ-ІНВЕСТ ЮКРЕЙН” (65023, Одеська обл., місто Одеса, вул. Пастера, будинок 60, код ЄДРПОУ – 38574612) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ – 26302595, електронна пошта: general_dks@omr.gov.ua) заборгованість з орендної плати у розмірі 272 576 грн 67 коп.; пеню у розмірі 52                213 грн 59 коп.; неустойку за прострочення повернення об’єкта оренди у розмірі 139 922 грн 50 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 970 грн 69 коп. 

3. У задоволенні решти позову – відмовити.

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

 

           Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 22 березня 2024р.

 

 

Суддя                                                                                                             Н.В. Рога