До уваги Фізичній особі - підприємцю Радішевської Ольги Іванівни (73000, м. Херсон, вул. Ливарна, буд. 1), Херсонському державному університету (73000, м. Херсон, вул. Університетська, 27)

29.01.2024 Господарським судом Одеської області було винесено рішення з наступним текстом:                                           

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

________________________________________________________________________________

 

МЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" січня 2024 р.

м. Одеса

Справа № 923/1030/21

 

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвої Г.В. розглянувши справу №923/1030/21 

за позовом    Заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області (73000, м. Херсон, вул. Тираспольська, 5а) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України ( м.Київ, пр-т Перемоги, 10 код ЄДРПОУ 38621185) 

до відповідачів Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (01133, м. Київ. Бул. Лесі Українки, буд. 26А, код ЄДРПОУ 21295778), 2. Фізичної особи - підприємця Радішевської Ольги Іванівни (73000, м. Херсон, вул. Ливарна, буд. 1, код 3346002062) 

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Херсонський державний університет (73000, м. Херсон, вул. Університетська, 27, код 02125609)

про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності та повернення майна

 

Представник:

Від прокуратури: Ткаченко Л.В. посвідчення; 

Від позивача: Остапенко Ю.С. самопредставництво;

Від відповідача: не з’явився;

Від третьої особи: Нікітінська І.О. самопредставництво;

 

ВСТАНОВИВ:

 

В провадженні господарського суду Херсонської області перебувала справа №923/1030/21 за позовом Заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі та до Фізичної особи - підприємця Радішевської Ольги Іванівни за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Херсонського державного університету про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності та повернення майна

Згідно із частиною сьомою статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 р. №1402-VIII у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об’єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіальне наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.

Розпорядженням Верховного Суду від 18.03.2022 №11/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ господарського суду Херсонської області на Господарський суд Одеської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2023 для розгляду судової справи №923/1030/21 визначено головуючий суддя: Погребна К.Ф.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.06.2023р. суддею Погребною К.Ф. було прийнято справу №923/1030/21 до свого провадження. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 1311.2023р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні. 

18.08.2021р. за вх. №6494/21 до Господарського суду Херсонської області від відповідача 1 надійшов відзив на позову заяву, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв’язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити. 

01.09.2021р. за вх. №6757/21 до Господарського суду Херсонської області від відповідача 2 надійшов відзив на позову заяву, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв’язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити. 

20.09.2021р. за вх. №7174/21 до Господарського суду Херсонської області та 02.08.2023р. за вх. №26349/23 до Господарського суду Одеської області від Міністерства освіти і науки України надійшли письмові пояснення по суті спору. 

04.10.2021р. за вх. №7525/21 до Господарського суду Херсонської області від третьої особи надійшли письмові пояснення по суті спору, зігне яких останній позовні вимоги прокурора необґрунтованими, безпідставними та просить суд в задоволенні позову відмовити. 

Відповідач 1 в судові засідання до Господарського суду Одеської області, окрім 26.09.2023р. та 26.12.2023р. не з’являвся, про місце, дату та час судових засідань повідомлявся шляхом направлення ухвал суду в системі “Електронний суд” до його електронного кабінету, що підтверджується довідками про доставку електронного документу. 

Відповідач 2 в судові засідання до Господарського суду Одеської області не з’являвся, про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою, що підтверджується поштовими повідомленнями, копії яких містяться в матеріалах справи.       

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).

Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 923/1030/21 були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”, та за відомим номером даної справи № 923/1030/21 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.

Крім того, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача 2 про час і місце розгляду справи.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.     

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Згідно свідоцтва про право власності серії    САС № 889528 від 16.06.2010, виданого Херсонською міською радою, держава в особі Міністерства освіти і науки України є власником нерухомого майна – будівель та споруд Херсонського державного університету    за адресою: Херсонська область, м. Херсон, вул. 40 річння Жовтня, буд. 2-4/ вул. Ливарна, буд.1, що складаються з: гуртожиток №3, А загальною площею 7153,1 кв.м., гуртожиток №4, Б, загальною площею 7040,6 кв.м, навчальний корпус, В, загальною площею 2074,4 кв.м, мостіння, №І, ІІ.    Вказане підтверджується також наявною в матеріалах справи копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26719807 від 15.07.2010, виданого Херсонським державним бюро технічної інвентаризації, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 264332415 від 05.07.2021.    

Згідно із ст. 1 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” управління об’єктами державної власності здійснюється уповноваженими органами влади з метою задоволення державних та суспільних потреб. 

Частиною 1 ст. 4 Закону визначено, що суб’єктами управління об’єктами державної власності, поміж інших, є Міністерства (далі - уповноважені органи управління) та Фонд державного майна України. 

У відповідності до п.п., 30, 32 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об’єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі та організовують контроль за використанням орендованого державного майна. 

Згідно із п. 1, пп. 89 п. 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 N$630, Міністерство освіти і науки України с центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, шо реалізує забезпечує формування та державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провалять іншу діяльність, пов’язану із наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Міністерство освіти і науки здійснює управління об’єктами державної власності, що належать до сфер його управління. 

Відповідно до статуту Херсонського державного Університету, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.08.2019 №1083, Університет - заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження є провідним науковим і методичним центром, мас розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність. (п.1.1 Статуту). 

Відповідно до п.п. 4.1 розділу 4 Статуту Міністерство освіти і науки України реалізує права та обов'язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, у підпорядкуванні та сфері якого перебуває Університет. Підпунктами 9.1. розділу 9 Статуту, матеріально-технічна база Університету включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. 

Як вказує прокурор, 20.08.2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі та Фізичною особою – підприємцем Радішевською Ольгою Іванівною укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1492-128-065 (далі - Договір), згідно із яким у строкове платне користування передано державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно – нежитлове приміщення площею 13,9 кв.м на першому поверсі будівлі гуртожитку №3 , яка обліковується на балансі Херсонського державного університету за адресою: м. Херсон вул. Університетська 2. Вартість майна визначена субєктом оціночної діяльності ФОП Броніним А.О. згідно з висновком про вартість станом на 30.06.2018р. і становить за незалежною оцінкою 76009грн., без урахування ПДВ (п. 1.1. Договору). 

Відповідно до п.1.2 Договору, майно передається в оренду з метою здійснення побутового обслуговування населення (перукарня). 

Орендар вступає в строкове платне користування Майном у термін, указаний    в Договорі, але не раніше дати підписання сторонами акта приймання - передачі Майна. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку, складеному за Методикою оцінки, та за актом приймання-передавання, складеному на момент підписання цього Договору (п.п. 2.1, 2.3. 2 Договору). 

Відповідно до п.п. 10.1 Договору визначено, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20.08.2018 по 20.07.2021. 

Додатковим договором №1 від 01.06.2021р. до Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1492-128-065 від 20.08.2018р. змінено строк дії Договору до 20.08.2023р.

Актом приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 20.08.2018 нежитлове приміщення площею 13,9 кв.м на першому поверсі будівлі гуртожитку №3 , яка обліковується на балансі Херсонського державного університету за адресою: м. Херсон вул. Університетська 2 передано в строкове платне користування Орендареві – Фізичній особі – підприємцю Радішевській Ользі Іванівні. 

Прокурор вказує, що нежитлове приміщення площею 13,9 кв.м на першому поверсі будівлі гуртожитку №3 , яка обліковується на балансі Херсонського державного університету не можуть використовуватись не за освітнім призначенням та не могли бути передані в оренду через існування прямої заборони на рівні законів України. 

Відтак, на думку прокурора, укладення оспорюваного договору стосовно приміщення державного закладу освіти із зміною цільового призначення його використання з метою розміщення перукарні, тобто не за освітнім (навчально-виховним чи науковим) призначенням, чітко свідчить про порушення сторонами при вчиненні оспорюваного правочину положень ч. 4 ст. 80 Закону України “Про освіту”.

В свою чергу, такі обставини як вважає прокурор, згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання вказаного договору недійсним, а також для зобов’язання орендаря повернути орендодавцю нежитлове приміщення площею 13,9 кв.м на першому поверсі будівлі гуртожитку №3 , яка обліковується на балансі Херсонського державного університету шляхом підписання акту приймання - передачі.

Відповідні обставини стали підставою для звернення Заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України з відповідним позовом до суду. 

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих                        Конституцією України                     та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги аступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області направлені на визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1492-128-065 від 20.08.2018р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі та Фізичною особою – підприємцем Радішевською Ольгою Іванівною

При чому підставою відповідного позову стало порушення сторонами при вчиненні оспорюваного правочину положень ч. 4 ст. 80 Закону України “Про освіту”.

Згідно з п. 1 ч. 2                     ст. 11 Цивільного кодексу України                     підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1                     ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1                     ст. 638 Цивільного кодексу України                     встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами пункту 1 частини 1                     ст. 287 Господарського кодексу України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

За положеннями ч. 1 ст. 5 Закону "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є, зокрема: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам;

Згідно                     статті 10 Закону "Про оренду державного та комунального майна"    істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі та Фізичною особою – підприємцем Радішевською Ольгою Іванівною укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1492-128-065 (далі - Договір), згідно із яким у строкове платне користування передано державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно – нежитлове приміщення площею 13,9 кв.м на першому поверсі будівлі гуртожитку №3 , яка обліковується на балансі Херсонського державного університету за адресою: м. Херсон вул. Університетська 2. Вартість майна визначена суб’єктом оціночної діяльності ФОП Броніним А.О. згідно з висновком про вартість станом на 30.06.2018р. і становить за незалежною оцінкою 76009грн., без урахування ПДВ (п. 1.1. Договору).

Поряд з цим судом встановлено, що при укладенні договору оренди державного майна, сторонами було дотримано визначений                     ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"                     порядок укладання відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном. 

Так, 27.03.2018 Регіональне відділення звернулося з листом №07-03-01114 до Міністерства освіти і науки України про надання дозволу на укладення договору оренди приміщень, які є об’єктом оренди за спірним договором. 

Відповідно до підпункту 89 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №630, Міністерство освіти і науки України здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління. 

Листом від 06.07.2018 № 1/11-7069 Міністерство погодило передачу вищевказаного майна в оренду та зазначило про необхідність врахування напрямку діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу. 

Наказом Регіонального відділення від 20.08.2018 №412 прийнято рішення про передачу вищевказаного державного майна в оренду фізичній особі-підприємцю Радішевській Ользі Іванівні, строком на 2 роки. 

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи Орендар звернувся до Регіонального відділення із заявою від 20.05.2021 про внесення змін до Договору в частині збільшення терміну дії Договору до 5-ти років, з метою приведення у відповідність із мінімальним строком оренди відповідно до Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 03.10.2019 № 157-ІХ. 

Листом від 07.05.2021 №1/11-31З8 Міністерство погодило внесення змін до Договору в частині збільшення терміну дії Договору до 5-ти років, з метою приведення у відповідність із мінімальним строком оренди відповідно до Закону У країни “Про оренду державного та комунального майна” та Додатковим договором №l від 01.06.2021 строк дії Договору встановлено до 20.08.2023. 

При цьому саме Міністерство освіти і науки України в процесі прийняття рішення про передачу або відмову в передачі державного майна в оренду, аналізує можливість укладення договору на відповідність положенням чинного законодавства про освіту. 

Більш того, відповідно до абз. 11 ч. 4 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"     орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо:    прийнято рішення про приватизацію або передприватизаційну підготовку цих об'єктів; об'єкт включено до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій, згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи органів місцевого самоврядування; орган Антимонопольного комітету України не дає згоди, виходячи з підстав, наведених в абзацах другому - четвертому частини другої цієї статті; державний партнер (концесієдавець) не дає згоди на укладення договору оренди стосовно об'єкта, щодо якого прийнято рішення про доцільність здійснення державно-           приватного партнерства, у тому числі концесії; орендодавець прийняв рішення про укладення договору оренди нерухомого майна з бюджетною установою. 

Враховуючі наявність дозволу органу управління державним майном та відсутність умов, які перешкоджали б передачі нерухомого майна в оренду, Регіональне відділення уклало з Орендарем договір оренди від 20.08.2018 №1492-18-065 та подальшому, з погодження Міністерства освіти та науки України, вносились зміни до Договору в частині збільшення терміну дії Договору до 5-ти років, з метою приведення у відповідність із мінімальним строком оренди відповідно до Закону У країни “Про оренду державного та комунального майна”. 

За приписами 202                     ЦК України                     правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5                     ст. 203 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України                     визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до                     ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до                     ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою                     статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до                     ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до                     ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, прокурор у справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив                     Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 

Відповідно до положень                     статті 16 ЦК України                     визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено                     статтею 215 зазначеного кодексу.

Як на підставу звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди від 20.08.2018 прокурор вказує протиправне передання в оренду приміщення закладу освіти для використання, що не пов'язане з навчально-виховним процесом.

Згідно з ч. 1                     ст. 80 Закону України "Про освіту"                     (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору оренди) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об'єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Так, за приписами                     ст. 10 Закону України "Про освіту"                     невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

За положеннями ч. 6                     ст. 15 Закону України "Про освіту" заклади професійної (професійно-технічної) освіти здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації осіб за кошти державного та/або місцевих бюджетів, а також за угодами з підприємствами, установами, організаціями, окремими фізичними та/або юридичними особами.

Об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (аналогічна позиція міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17).

Відповідно до імперативних вимог ч. 4                     ст. 80 Закону України "Про освіту", об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 6                     ст. 80 Закону України "Про освіту", майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до                     ст. 81 цього Закону                     (державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки).

Відповідно до статуту Херсонського національного технічного університету, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 04.01.2017 №5 до прав Балансоутримувача не належить можливість надання послуг з побутового обслуговування населення. 

Отже, надання вказаних послуг не може забезпечуватися самим навчальним закладом. 

Згідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відносно ФОП Радішевської Ольги Іванівни, що наданий прокуратурою в додатках до позовної заяви, основним видом економічної діяльності Орендаря є саме надання послуг перукарнями та сало нами краси. 

Відповідно до положень п. 291.7 ст. 291 Податкового кодексу України під побутовими послугами населенню розуміються, зокрема послуги перукарень. 

Таким чином, розміщення закладу побутового обслуговування Орендаря в приміщеннях Університету сприяє наданню побутових послуг студентам та співробітникам Університету та задоволення їх побутових потреб. 

У підпункті 2 пункту 8                     постанови Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності"                     вказано, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Згідно ч. 2, 3                     ст. 78 Закону України "Про освіту"                     фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Державні та комунальні заклади освіти мають право надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України. Засновники відповідних закладів освіти мають право затверджувати переліки платних освітніх та інших послуг, що не увійшли до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої                     статті 79 Закону України "Про освіту" джерелами фінансування суб'єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, інші джерела, не заборонені законодавством.

Згідно п. 4 ч.3 ст. 70 Закону України “Про вищу освіту” заклад вищої освіти у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право, зокрема, використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства. 

Згідно пункту 5.2.45 Розділу 5 статуту Херсонського державного університету, Балансоутримувач має право надавати платні послуги, передбачені відповідними    нормативно-правовими актами. 

Також, згідно пункту 9.6 Розділу 9 статуту Херсонського державного університету, Балансоутримувач має право використовувати майно, що закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства. 

Отже з урахуванням наведених вище норм права,     законодавство дозволяє передавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, за умови, що такі об'єкти тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності та у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. 

У пункті 66 Постанови від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи зі змісту чинного законодавства, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов'язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-           побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. 

Така ж правова позиція дотримується Верховний Суд у постановах від 07.03.2018 у справі №904/3956/17 та від 29.03.2018 у справі №922/2648/16 та у справі № 905/1227/17, від 07.03.2018 в яких зазначається, чинним законодавством в сфері освіти дозволяється надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. 

Відповідно до положень п 3.6 Договору, Орендар щомісячно сплачує орендну плату до Державного бюджету України та балансоутримувачу - у співвідношенні 50% до 50%. Також 22.08.2018 між Орендарем та баласоутримувачем майна - Херсонським державним університетом було укладено договір про відшкодування видатків на комунальні послуги. Вказаний договір встановлює обов'язок орендар щомісячно сплачувала за використані комунальні послуги: теплопостачання, водопостачання, енергопостачання, згідно виставлених балансоутримувачем рахунків. 

При цьому як зазначає відповідач 1, Орендарем протягом всього періоду дії Договору, на виконання приписів, зазначених у Договорі, здійснюється страхування вказаного майна. 

Також, під час проведення перевірки виконання умов договору оренди, відповідно до вимог ст. 32 Закону, встановлено, що всі умови договору належно виконуються Орендарем, про що складено відповідний акт від 24.04.2019.

Як зазначає Міністерство у своєму листі від 26.07.2021 №1/11-5489 адресованого Херсонській окружній прокуратурі, одним із ефективних шляхів використання державного майна є надання його в оренду, оскільки це забезпечує збереження й поліпшення об’єктів які не використовуються за призначенням в силу різних причин балансоутримувачами та служить джерелом постійного надходження коштів до державного бюджету. У вільних приміщеннях закладів освіти також розташовуються органи влади: територіальні підрозділи прокуратури, Національної поліції України, Міністерства внутрішніх справ, тощо. З огляду на що, з метою додаткових надходжень коштів для забезпечення надійної експлуатації будівлі, котельного господарства, інженерних мереж та підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази в закладах освіти, ураховуючи нормативно-правові та законодавчі акти, Міністерство листами від 20.08.2018 №1492-18-065, від 17.12.2020 №1626-065 та від 25.11.2020 №1624-065 надало позитивні висновки щодо надання майна в оренду та рекомендації щодо істотних умов про оформленні договорів оренди, якщо це на погіршує проведення освітнього процесу та проживання студенів і учнів.     

Відтак, виходячи з наведеного, суд вважає, що фактичні обставини справи свідчать про те, що потреба у використанні спірних приміщень в освітній діяльності була    відсутня; внесення орендарем орендної плати сприяло додатковому фінансуванню навчального закладу; розміщення перукарні не перешкоджає здійсненню навчально-виховного процесу.

Більш того, матеріали справи не містять жодних доказів того, що діяльність орендаря порушує умови безпечної роботи закладу.

Отже, суд вважає, що відповідачами під час укладення договору оренди від 20.08.2018 було дотримано вимоги чинного законодавства.

Крім того, суд вважає, що прокурором не доведено порушення майнових прав чи інтересів позивача, настання негативних наслідків такого порушення, оскільки передача в оренду об'єкта – нежитлового приміщення гуртожитку    відбулася за погодженням власника державного майна. При цьому, дії з передачі в користування вказаного нежитлового приміщення гуртожитку не пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Виходячи з наведеного вище, прокурором не доведено факту недотримання сторонами під час укладення договору оренди від 20.08.2018 вимог чинного законодавства та існування обставин, які згідно                     статті 203 ЦК України                     є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до                     ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини"                     суди застосовують при розгляді справ                     Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод                     та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах: "Меллахер та інші проти Австрії" від 19.12.98 та "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.91 визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.91 Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 14.05.2013 р. у справі Н.К.М. проти Угорщини зазначив, що ті, хто діє добросовісно на підставі закону, не повинні бути розчаровані в своїх законних очікуваннях без конкретних і переконливих причин.

Отже, з наведеного слідує, що відповідач-2 як особа, якій власник надав дозвіл на право користування нерухомим майном, набув відповідні майнові права у вигляді права оренди, та відповідно мав правомірні очікування від такого права володіння майном (право оренди).

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”.

При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач 2 дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання у користування нерухомого майна, тобто, може вважатись таким, що набув права "правомірного очікування".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст. 1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії", в якій він постановив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Таким чином, на думку суду, визнання недійсним договору з заявлених прокурором підстав спричиняє не захист прав та інтересів позивача, а порушення приватного права відповідача на мирне володіння орендованим майном, отриманого у проведеній державою у відповідності до чинного законодавства процедурі, адже можливість державою визнавати недійсним правочин, укладений у відповідності до нею висунутих умов, не має бути свавільною і може бути застосовано лише у випадку наявності очевидних порушень вимог законодавства, які відсутні за обставинами цієї справи.

Наразі слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70, 71 рішення).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). 

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява № 36548/97, п. 58, ЕСНR 2002-VІІІ). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). 

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії-", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). 

Таким чином, вимоги прокурора про визнання спірного правочину недійсним не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що судом встановлена відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1492-18-065 від 20.08.2018, вимога прокурора про зобов'язання Фізичну особу -підприємця Радішевську Ольгу Іванівну повернути Міністерству освіти і науки України державне нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 13,9 кв.м на першому поверсі будівлі гуртожитку №3 , яка обліковується на балансі Херсонського державного університету за адресою: м. Херсон вул. Університетська 2, шляхом підписання акту приймання-передачі також задоволенню не підлягає, оскільки за своєю правовою природою є похідною від вимоги про визнання договору недійсним. 

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Інші посилання прокурора не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов’язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. 

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об’єктивного з’ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Таким    чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору    за подання позовної заяви    покладаються на Херсонської окружної прокуратури Херсонської області відповідно до    приписів    ст. 129    ГПК України. 

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, 

В И Р І Ш И В:

 

1. В задоволенні позову    Заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області (73000, м. Херсон, вул. Тираспольська, 5а) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України ( м.Київ, пр-т Перемоги, 10 код ЄДРПОУ 38621185) до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (01133, м. Київ. Бул. Лесі Українки, буд. 26А, код ЄДРПОУ 21295778) та Фізичної особи - підприємця Радішевської Ольги Іванівни (73000, м. Херсон, вул. Ливарна, буд. 1, код 3346002062) – відмовити повністю.    

2.                  Судові витрати по сплаті судового збору покласти на Херсонську окружну прокуратуру Херсонської області (73000, м. Херсон, вул. Тираспольська, 5а)

 

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241    ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 

Повний текст рішення складено та підписано    08 лютого 2024 р.

 

Суддя                                                                                                                                                                               К.Ф. Погребна