До уваги: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «БАСМАТІ» (75651, Херсонська обл., Голопристанський р-н, с. Новочорномор'я, вул. Фальц-Фейна, буд.66, код ЄДРПОУ – 35869851)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

За позовом:     Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕКТР-АГРО” (08702, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, буд.20, код ЄДРПОУ - 36348550, електронна адреса: sergiy.bokhan@gmail.com)

До відповідача:     Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське підприємство “БАСМАТІ” (75651, Херсонська обл., Голопристанський р-н, с. Новочорномор'я, вул. Фальц-Фейна, буд.66, код ЄДРПОУ – 35869851)

про     стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Богомолова В.С.

Представники сторін:

Від позивача:     Бохан С.О. - на підставі довіреності від 31.12.2022р.;

Від відповідача:     не з'явився.

Суть спору:     Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) “СПЕКТР-АГРО”, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське підприємство “БАСМАТІ” (далі - ТОВ “СП “БАСМАТІ”) про стягнення заборгованості за Договором поставки у розмірі 172 554 грн 48 коп.

Ухвалою суду від 27.02.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/690/23, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 21.03.2023р.

 Ухвалою суду від 21.03.2023р. відкладено судове засідання на 11.04.2023р. Ухвалою суду від 11.04.2023р. відкладено судове засідання на 02.05.2023р. Ухвалою суду від 02.05.2023р. відкладено судове засідання на 29.06.2023р. Ухвалою суду від 29.06.2023р. відкладено судове засідання на 18.07.2023р. Ухвалою суду від 18.07.2023р. відкладено розгляд справи на 08.08.2023р. 

 Суд вважає за необхідне зауважити, що ч.4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

 Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

 Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

 Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі “Kudla v. Poland” заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі “Vernillo v. France” заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі “Frydlender v. France” заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі “Wierciszewska v. Poland” заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі “Capuano v. Italy” заява №9381/81 та ін.).

 Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким “Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

 У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання “розумного строку”, під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

 Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття “розумний строк” та “своєчасний розгляд” застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття “розумний строк” вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи. 

 При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття “розумний строк”.

Враховуючи введення в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та продовження строку його дії, обставини, які перешкоджали проведенню судових засідань, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки. 

Позивач – ТОВ “СПЕКТР-АГРО”, підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві. 

Відповідач – ТОВ “СП “БАСМАТІ”, відзив на позовну заяву до суду не надав. Про місце, дату та час судових засідань повідомлявся шляхом направлення на офіційну електронну адресу. 

 За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Позивач у справі - ТОВ “СПЕКТР-АГРО” зазначає, що 08.02.2022р. між ним, як Постачальником, та ТОВ “СП “БАСМАТІ”, як Покупцем, було укладено Договір поставки №027/22-ХР, відповідно до п.1.1, 1.2 якого Покупцю було поставлено товар на суму 172     544 грн 48 коп., що підтверджується товарно-транспортною накладною №21931-2 від 16.02.2022р. 

Позивач зазначає, що факт поставки товару також підтверджується податковою накладною №800 від 08.02.2022р., у якій сума співпадає з сумою товарно-транспортної накладної №21931-2 від 16.02.2022р., та яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, та на якій проставлено статус документа “Зареєстровано в ЄРПН” та “Документ прийнято контрагентом”, що, на думку позивача, свідчить про Покупець визнав, що отримав товар за Договором. 

Як зазначає позивач, відповідно до п.2.5 Договору поставки №027/22-ХР від 08.02.2022р. товар, що був переданий Покупцю в межах цього Договору тільки згідно накладних (без укладення додатків) підлягає повній оплаті з урахуванням умов п.п.2.2-2.4 цього Договору, не пізніше наступного дня після його прийняття (ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України).

Додатки до Договору, які б передбачали інший строк розрахунку за поставлений товар, сторонами підписані не були, у зв’язку із чим, позивач вважає, що Покупець мав оплатити поставлений товар не пізніше наступного дня після його прийняття. 

Проте, як зазначає позивач, відповідач не здійснив оплату поставленого товару у сумі 172     554 грн 48 коп., що стало підставою для звернення ТОВ “СПЕКТР-АГРО” до суду за захистом свого порушеного права. 

В обґрунтування вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 172     554 грн 48 коп. позивач постався на положення ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 692 Цивільного кодексу України.

Відповідач своїм правом на судовий захист не скористався. 

 Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представника позивача, суд встановив, що 08.02.2022р. між ТОВ “СПЕКТР-АГРО” (Постачальник) та ТОВ “СП “БАСМАТІ” (Покупець) був укладений Договір поставки №027/2-ХВ, відповідно до п.1.1 якого на умовах, визначених Договором, Постачальник зобов’язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а Покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену Договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов Договору. 

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі Договору поставки №027/2-ХВ від 08.02.2022р. між сторонами склалися правовідносини щодо купівлі-продажу товару.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України законодавець також встановив, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У п.5.1 Договору сторони домовилися, що господарські зобов’язання сторін цього Договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, крім обов’язків Покупця по виконанню грошових зобов’язань за Договором та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням, а в частині проведення розрахунків за товар, по штрафним санкціям – до повного виконання. 

Відповідно до п.1.2 Договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки Покупцю та базис поставки (згідно правил ІНКОТЕРМС 2010), порядок та термін оплати товару, та нарахованих відсотків, інші умови, визначені у додатках до Договору, які є невід’ємною його частиною, та у видаткових накладних. 

За умовами п.2.1 Договору загальна сума Договору становить загальну вартість товару, визначену з урахуванням п.п.2.2-2.3 Договору, що передається за цим Договором та сума належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Вартість товару вказується у додатках до Договору та у видаткових накладних, складених на підставі цього Договору. Ціна товару встановлюється у гривнях і відображається в додатках до Договору. 

Згідно п.2.3 Договору вартість (ціна) товару визначена на день підписання додатку до Договору. У випадку введення нових або зміни існуючих ставок ввізного мита, ПДВ при імпорті товару, введенні нових / додаткових обов’язкових платежів /зборів, ціна товару на дату поставки збільшується на відповідну величину. В цьому разі Покупець зобов’язаний компенсувати Постачальнику суму збільшення. 

Відповідно до п.2.4.1 Договору Покупець проводить розрахунки з Постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п.2.2-2.3 Договору, у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в строки, які вказані в додатках до Договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на поточний рахунок Постачальника, вказаний у даному Договорі або в рахунку на оплату вартості товару. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок Постачальника, вказаний у тексті цього Договору. У разі несплати та/або несвоєчасної оплати Покупцем чергового платежу у повному обсязі в терміни, які встановлені додатками до Договору, Постачальник має право, зокрема, вимагати сплати Покупцем всієї суми основного боргу за увесь поставлений товар за даним Договором та всіх нарахованих відсотків за користування товарним кредитом.

У п.2.5 Договору встановлено, що товар, який був переданий Покупцю в межах цього Договору тільки згідно накладних (без укладення додатків), підлягає повній оплаті з урахуванням умов п.2.2-2.4 Договору, не пізніше наступного дня після його прийняття (ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України). Номенклатура, асортимент та кількість фактично поставленого товару визначаються у видаткових накладних. Сплачена авансова частина зараховується в оплату товару, який було поставлено в першу чергу. 

При цьому, відповідно до розділу 4 Договору приймання товару по кількості і якості проводиться Покупцем в момент його передачі від Постачальника. Для отримання товару Покупець зобов’язується до моменту отримання товару надати постачальнику довіреності на уповноважених осіб, оформлені в порядку, передбаченому ст.ст.244-248 Цивільного кодексу України, які містять обсяг повноважень представника Покупця на отримання товару, зразки підписів уповноважених осіб на отримання товару. Така довіреність підписується керівником Покупця. Довіреність може бути складена за формою, узгодженою сторонами у додатку №2 до Договору (п.4.1) Факт передачі товару Покупцю підтверджується видатковою накладною на товар та/або, при необхідності, іншими документами, що підтверджують факт передачі товару Покупцю. 

Отже, укладаючи Договір поставки №027/2-ХВ від 08.02.2022р. сторони за цим Договором домовилися про необхідність укладання додатків до цього Договору, з метою визначення у них найменування товару, його кількості, ціни за одиницю, терміну поставки Покупцю та базису поставки (згідно правил ІНКОТЕРМС 2010), порядку та терміну оплати товару, та нарахованих відсотків, інших умов; необхідність складання видаткових накладних, що будуть підтверджувати факт поставки товару Покупцю та містити інформацію про товар, його кількість, ціну за одиницю, загальну вартість поставленого товару, підпис уповноважених осіб; необхідність оформлення Покупцем довіреності на уповноважених осіб, оформленої в порядку, передбаченому ст.ст.244-248 Цивільного кодексу України, яка буде містити обсяг повноважень представника Покупця на отримання товару, зразки підписів уповноважених осіб на отримання товару, та яка буде підписана керівником Покупця.

Адже, позивачем до матеріалів справи не надано ані додатків до Договору поставки №027/2-ХВ від 08.02.2022р., ані видаткових накладних, ані довіреностей на отримання товару уповноваженими представниками Покупця. 

Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до визначень термінів, що містяться у     ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. 

Згідно з ч.ч. 1-2     ст.3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”     метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із ч.ч.1-2     ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов'язкових реквізитів первинних документів кореспондується з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого     наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5 пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема     ст.9 Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні”     та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції. Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2020р. у справі №910/14900/19.

Необхідно зазначити, що накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами. Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019р. у справі №915/905/16. 

Слід зауважити, що ТТН підтверджує лише факт надання послуг з перевезення товарів і є одним із додаткових документальних свідчень реальності здійснення господарської операції з постачання товарів, адже товар може бути поставлено і у інший спосіб. 

Позивачем у справі на підтвердження факту поставки товару надано товарно- транспортну накладну №21931-2 від 16.02.2022р., відповідно до якої автомобільним перевізником АЛЛ-РОАД ПП на автомобілі RENAULT ВТ5878ВК, на замовлення ТОВ “СПЕКТР-АГРО” було здійснено перевезення, згідно накладної №1695 від 08.02.2022р., товару – Баксіга, МД 4х5л у кількості 70      000 місць, з ціною за одиницю-2      465 грн 06 коп., на загальну суму 172     554 грн 48 коп. Вантажоодержувачем товару визначено ТОВ “СП “БАСМАТІ”. Пунктом розвантаження є Херсонська обл, Скадовський р-н, Приморське. 

 Згідно зазначеної товарно-транспортної накладної товар прийняв комірник Коваленко І.В. 

При цьому, крім того, що зазначена товарно-транспортна накладна не є первинним документом, вона не містить посилання на Договір поставки №027/2-ХВ від 08.02.2022р., адже товар поставлявся на підставі накладної №1695 від 08.02.2022р., яка відсутня у матеріалах справи, у звязку із чим суд не може надати оцінку цьому документу. 

Зазначена товарно- транспортна накладна №21931-2 від 16.02.2022р. також не містить відбитку печатки вантажоодержувача, і позивачем до матеріалів справи не надано доказів того, що Покупець уповноважив на отримання товару саме комірника Коваленко І.В., та, взагалі, того, що Коваленко І.В. є працівником ТОВ “СП “БАСМАТІ”.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту поставки ТОВ “СП “БАСМАТІ” товару на підставі Договору поставки №027/2-ХВ від 08.02.2022р. 

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. 

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні”, яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з “Достатність доказів” на нову - “Вірогідність доказів” та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування “вірогідність доказів”.

Стандарт доказування “вірогідність доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. 

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції” (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN”) ЄСПЛ наголошує, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом (“beyond reasonable doubt”). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей”. … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри”.

 Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). 

 Таким чином, враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ “СПЕКТР-АГРО” щодо стягнення з ТОВ “СП “БАСМАТІ” заборгованості Договором поставки №027/2-ХВ від 08.02.2022р. у розмірі 172 554 грн 48 коп.

Витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕКТР-АГРО” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське підприємство “БАСМАТІ” про стягнення заборгованості за Договором поставки №027/2-ХВ від 08.02.2022р. у розмірі 172 554 грн 48 коп. – відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Повний текст рішення складено 14 серпня 2023 р.

Суддя                                                                                                                                    Н.В. Рога